Читати книгу - "Останній дон"

Лос-Анджелеса, де ще й досі жив Тео, приїхала оперативна команда з шістьох чоловіків. План усієї операції спиратиметься на звіт наглядової команди. Не забув Піппі прилучити Кросса й до філософії:

— Це бізнес, — приказував він синові. — Ти вдаєшся до всіх засторог, аби запобігти провалові. Будь-хто може вбити яку-небудь людину, вся штука в тому, щоб не попастися. Бо це гріх. Ніколи не думай про того, кого вбиватимуть. Коли голова компанії «Дженерал моторс» позбавляє роботи п'ятдесят тисяч чоловік, це бізнес. Він не може не знівечити їхнього життя, він повинен так учинити. Сигарети вбивають тисячі людей, але що тут удієш? Людям кортить курити, і не можна ж заборонити бізнес, що дає мільярдні прибутки. Те саме й зі зброєю, її має кожен, усі вбивають усіх, але ж це галузь промисловості, що дає мільярди доларів, її годі позбутися. Що тут удієш? Люди мусять заробляти на життя, це насамперед. І то споконвіку. А хто не вірить у це, нехай бабрається в лайні.

— Звичаї в «родині» Клерікуціо дуже суворі, — напоумляв Піппі сина. — На все потрібна її згода. Адже не можна вбивати людей тільки за те, що вони плюють вам на черевики. За тобою має стояти «родина», тільки вона вбереже тебе від в'язниці.

Кросс уважно слухав, і тільки одного разу запитав:

— Джорджіо хоче, щоб усе скидалось на нещасний випадок? Як ми цього досягнемо?

— Нікому не дозволяй наставляти тебе, як провадити твою операцію, — засміявся Піппі. — В такому разі хай самі її й роблять. Вони кажуть мені про максимум своїх сподівань. Я роблю те, що найкраще для мене. І це найкраще має бути просте. Атож, незвичайно просте. Та коли вже імпровізувати, то так, щоб ніхто й не здогадався.

Коли надійшов звіт про нагляд, Піппі примусив Кросса простудіювати всі дані. Було й кілька фото Тео та знімки його автомобіля з номерними знаками. Карта дороги, якою він їздив з Брентвуда до Окснерда провідувати подружку.

— То в нього ще й зараз є подружка? — здивувався Кросс.

— Ти не знаєш жінок, — відповів Піппі. — Коли вони кохають тебе, можеш сцяти навіть на підлогу, а коли не кохають, то зроби з них хоч королеву англійську, вони однаково гидитимуть на тебе.

Піппі вилетів до Лос-Анджелеса підготувати оперативну команду. Через два дні повернувся й сказав Кроссові: «Завтра вночі».

Наступного дня, ще й не розвиднілось, як вони, уникаючи пустельної спекоти, вже вирушили з Лас-Веґаса до Лос-Анджелеса. Їдучи пустелею, Піппі балачками намагався розважити сина. Кросс був зачудований величним сходом сонця в пустелі, коли проміння немов розтопило пісок, обернувши його на глибоку золоту річку, що лизала хвилями підніжжя далекої Сьєрри-Невади. Він тривожився, хотів, щоб робота була вже зроблена.

Вони приїхали в будинок «родини» серед узбережних скель, де вже чекало шестеро чоловік з Бронкського анклаву. На під'їзній алеї стояв крадений автомобіль, перефарбований і з фальшивими номерами. В будинку була незареєстрована зброя, походження якої годі з'ясувати, саме нею мали скористатися.

Кросс був здивований пишнотою будинку. З вікон відкривалася чудова панорама океану, що простирався за дорогою, на подвір'ї виблискував басейн, вабив величезний солярій. Усередині було шість спалень. Чоловіки з команди, здається, добре знали Піппі, проте ні їх не знайомили з Кроссом, ні його з ними.

Треба було згаяти одинадцять годин, перше ніж опівночі почнеться операція. Чоловіки з анклаву, знехтувавши величезний телевізор, сіли на осонні грати в карти, всі були в плавках. Піппі всміхнувся Кроссові й проказав;

— Ти ба, я й забув про басейн.

— Дарма, — мовив Кросс, — можна поплавати і в трусах.

Будинок стояв на відшибі, його зусебіч закривали крислаті дерева й огорожа.

— Можна навіть ходити голяка, — додав Піппі. — Тут нас ніхто не побачить, хіба з гелікоптерів, а з них будуть дивитися на дівчат, що засмагають біля своїх домівок у Малібу.

І батько, і син кілька годин плавали й засмагали, потім з'їли обід, що його зготував хтось з оперативної команди. То був шашлик, засмажений просто надворі, і салат з аругули та латуку. Чоловіки запивали їжу червоним вином, Кросс пив содову воду. Він помітив, що всі чоловіки їли і пили дуже мало.

Після обіду Піппі в краденому автомобілі повіз Кросса на розвідки. Вони під'їхали Тихоокеанською автострадою до ресторану в стилі вестернів і кав'ярні, де згодом мали перестріти Тео. Наглядові звіти показували, що в середу ввечері Тео, їдучи до Окснерда, мав звичай зупинятися десь опівночі біля ресторану на Тихоокеанській автостраді й пити каву і їсти яєшню з шинкою. Десь о першій годині ночі він їхав далі. Цієї ночі група нагляду з двох чоловіків стежитиме за ним і повідомить телефоном, коли він виїде на дорогу.

Повернувшись до будинку, Піппі обговорив з бойовиками подробиці операції. На шість чоловіків припадатиме три машини. Одна машина їхатиме попереду, друга позаду, третій автомобіль буде припаркований про всяк непередбачений випадок біля ресторану.

Кросс і Піппі сиділи в солярії й чекали телефонного дзвінка. На під'їзній алеї стояло п'ять автомобілів, усі чорні, немов жуки, полискуючи під місяцем. Шістка з анклаву й далі різалась у карти, граючи на срібні монетки: п'ятаки, гривеники та чвертки. Нарешті о пів на дванадцяту задзвонив телефон: Тео їде з Брентвуда до ресторану. Шестеро чоловіків сіли по двоє в авто й виїхали, щоб зайняти заздалегідь призначені місця. Піппі й Кросс сіли в крадену машину й прочекали ще п'ятнадцять хвилин, перше ніж рушити. Кросс мав у кишені невеличкий пістолет двадцять другого калібру, що, хоч і не мав глушника, при пострілі тільки стиха пахкав. Піппі мав австрійського пістолета фірми «Глок», що стріляв гучно. Після свого єдиного арешту за вбивство Піппі завжди відмовлявся вдягати на пістолет глушника.

Машину вів Піппі. Операція була спланована до найменших подробиць. Жоден із членів оперативної групи не мав заходити до ресторану: адже, шукаючи сліду, детективи потім опитають усіх клієнтів. Група нагляду повідомила, в що вбрався Тео, яка в нього машина, який її номер. Просто щастя, що та машина була вогненно-червоним дешевим «фордом», якого легко добачити на стоянці, де забагато «порше» та «мерседесів».

Заїхавши на паркувальний майданчик ресторану, Піппі й Кросс побачили, що машина Тео вже тут. Піппі припаркувався поряд з нею. Потім погасив вогні та лампу запалення й сидів у темряві. За Тихоокеанською автострадою полискував океан, поділений золотими місячними смугами. Батько й син бачили автомобіль своєї групи, припаркований на далекому краї стоянки.