Читати книгу - "Гроші. Ч 1. Сизий світанок"

154
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 53 54 55 ... 68
Перейти на сторінку:
трагедій Майдану, вже нічого не видавалося надмірним.

Саша привіталась із кількома знайомими і вони пішли на Інститутську, звідки чувся якийсь шум. Не встигла далеко відійти, як одразу стало зрозуміло – тут кипить запеклий бій. Майданівців билося небагато, але билися вони вміло і завзято: жбурляли бруківку і коктейлі Молотова в «беркутів» і вевешників. Одразу кидалося в очі, що хлопці намагаються завдати якомога більшої шкоди противнику – ціляться в голови, хочуть підпалити амуніцію. Саша подумала, що наскільки все ж таки зараз вигідна диспозиція – за рогом знаходиться, як вона точно знала, центральний офіс Партії легіонів, де плануються більшість підступних операцій проти Майдану.

– Давай офіс легіонів штурмом візьмемо? – запитала вона у Івана, який не відходив від неї ні на крок.

– Далеко?

– Та ось, за рогом. Я зберу людей?

Іван кивнув головою: мовляв, збирай, що з тобою зробиш… З того дня, як вони потрапили в халепу в Черкасах, між ними щось суттєво змінилося, стосунки вже не були настільки тісними і дружніми. Саша тішила себе надією, точніше, вона знала, що це тимчасово, що зараз просто потрібно пережити цю кризу, перетерпіти, не наговорити один одному зайвого. Тому розмовляли вони останнім часом небагато, в основному, у справах Майдану і про малого, та й втома валила з ніг кожного пізнього вечора так, що було не до розмов про квіти і кохання. Але вона, як і раніше, кохала Івана, ні на мить не сумніваючись в тому, що й Іван відповідає взаємністю.

Так, Саша думала про кохання до свого чоловіка, коли бігла підпалювати офіс Партії легіонів. У тому, що він мусить палати, вона не сумнівалася ні на мить – після тих смертей майданівців, після всього того жаху, що переживає країна останні три роки й останні три місяці, Партія легіонів мало чим для неї відрізнялася від якихось фашистів. По ходу Саші вдалося підбити на штурм близько п’ятдесяти людей. За звичкою, вона одразу ж видерлася на підвіконня і каменюкою почала довбати вікно, за структурою скла схоже на скляну пірамідку. Очевидно, то були спеціальні захисні пірамідки, тому що скло не піддавалося і битися не хотіло. Внизу кричали, смикали зачинені двері, але марно. Яка досада! Саша в розпачі зістрибнула на асфальт, підійшла до крайнього віконця, потягла вгору – о, диво, воно легко відчинилося! Вона застрибнула всередину, вискочила на балкончик і закричала:

– Коктейль Молотова! Хлопці, ану дайте мені пляшку!

Коктейль Молотова Саша кидала перший раз у житті, можливо, саме тому він не загорівся, коли вона жбурнула пляшку всередину. Натомість, Саша вирішила більше не експериментувати: підпалила ганчірку, просунула у вікно, акуратно поклала пляшку під шторку. Вогонь розгорівся на диво швидко, в кабінеті на столах лежало повно паперів, вони мигом спалахнули слідом за шторкою, повалив дим. Тут якраз вибили двері, і народ закинув усередину кілька палаючих шин. По кабінетах ховалися співробітники офісу і зовсім молоді хлопці строковикі-вевешники. Вевешників Іван і ще кілька людей вивели на вулицю, прикриваючи своїми тілами – їх реально могли розірвати там на шматки, довели до Липської вулиці і переправили, якщо можна так сказати, через кордон.

– Слухайте, – сказав на прощання один із них, – навіщо ми б’ємо один одного?

Та ніхто йому не відповів на це дуже просте, на перший погляд, запитання.

Співробітники офісу, рятуючись від майданівців і вогню, піднялися на дах, і Іван з кількома хлопцями ретельно перевірив всі кімнати, щоб ніхто раптом не залишився і не угорів.

– Зброю! Шукайте зброю! – Саша уже розуміла по тому, як стали розвиватися події під Верховною Радою, що протистояння перейшло в найкривавішу фазу і що без зброї вони – легка здобич, а треба бути мисливцем, коли хочеш вижити. А який ти, у біса, мисливець, коли не маєш з чого стріляти?

У підвалі нарешті Іван надибав якийсь сейф, що за формою нагадував такий, де зберігають рушниці. Закритий він був слабенько, тому роздовбали замок досить легко і швидко, але, на превеликий жаль, всередині знайшли тільки папери. Навіть грошей не було. Саша подумала, що, напевне, папери ці можуть нести якусь цінну інформацію і вже простягнула руку, щоб згребти пару пачок до наплічника, як за руку її вхопив Іван і, страшно поводячи своїми красивими темними очима, гаркнув:

– Тікаємо! «Беркут»!

Їм вдалося вискочити і порівняно легко дістатися Майдану. Там зі сцени грала музика, у людей на обличчях гуляли посмішки, по всьому було видно, що погані новини про мирну ходу до них ще не докотилися. І тут раптом усіх пронизало, наче стрілою: наших вбивають в Маріїнському парку, в Будинку офіцерів лежать трупи майданівців! Як таке може бути? Що трапилося? Багато хто розгубився, не вірив у те, про що кричали люди в телефони. Треба їхати туди, можливо, все не так погано, та будь там як, треба їхати на допомогу!

Дістатися до Маріїнського парку Саша з Іваном вирішили через станцію метро «Арсенальна». Коли вони піднімалися на ескалаторі, то вниз їхали майданівці – якісь принишклі, мовчазні. Як тільки вони висунули носа на вулицю, одразу зрозуміли, в чому причина – вхід у метро був повністю оточений озброєним спецназом. Як і інші, Саша з чоловіком кинулися назад до ескалатора – там пастка! – і спокійно спустилися вниз із почуттям, що оминули смертельну небезпеку.

Саші і всім тим, хто не зміг пробитися нагору через метро «Арсенальна» до Маріїнського парку, надзвичайно пощастило. Атмосфера нагорі панувала дуже напружена. На Антимайдані у Маріїнському парку зібралося в цей час уже багато тітушок. Всі вони тримали в руках залізні труби, ланцюги або палиці, деякі навіть вогнепальну зброю, мали щити, а також металеві шоломи і помаранчеві будівельні каски. Щоб відрізнятися від майданівців, тітушки пов’язали собі на руки стрічки різних кольорів: червоно-білі, жовті, білі. Агресивно налаштовані і добре фізично підготовлені, тітушки налаштувалися тільки на жорстке протистояння. В їхньому натовпі важко було знайти жінок, підлітків, людей похилого віку – лише молоді, спортивного вигляду люди, які приїхали виконати свій борг перед братвою: бити, топтати, ламати, якщо потрібно, то й вбивати тих, хто посмів постати проти влади криміналу і ментів.

У цей час колони демонстрантів пішли по Інститутській, дійшли до Кріпосного провулку і через Кріпосний провулок зайшли у Маріїнський парк, де на них і чекав цей хижий натовп. Міліції там не вистачало. Внутрішні війська розтягнулись по Маріїнському парку фронтом між тітушками і мітингувальниками, але через якийсь час міліція змішалася з бандитами і вони стали діяти спільно.

Сутички спалахнули по всьому

1 ... 53 54 55 ... 68
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гроші. Ч 1. Сизий світанок», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гроші. Ч 1. Сизий світанок"