Читати книгу - "Черево Парижа"

чоловіка в білому, який стояв біля їхнього ліжка і дивився на них, висолопивши довгого червоного язика. У Маржолена йшов мороз поза шкірою; хлопчик розпитував її про подробиці, а вона сміялася з нього й нарешті обзивала «дурнем». Іноді діти пустували, билися ногами під ковдрою. Кадіна підгинала ноги і вмирала зо сміху, коли Маржолен, не влучивши в неї, щосили вдаряв п’ятами об стіну. Тоді тітці Шантмесс доводилося хоч-не-хоч уставати, щоб підтикати дітям ковдру і одним ляпасом утихомирити їх. Отже, постіль довгий час правила їм за місце для забав; вони брали з собою в ліжко іграшки; їли там крадену моркву й ріпу. Щоранку їхня названа мати дивувалася, знаходячи в імпровізованому ліжку дивні речі: камінці, листя, недоїдені яблука, ляльки, зроблені з клаптиків. А у великі морози вона на цілий день залишала сонних дітей у ліжку; чорна шапка волосся Кадіни змішувалася з русявими кучерями Маржолена, а їхні губи так зближалися, що діти зігрівали одне одного своїм диханням.

Тітка Шантмесс жила на вулиці О-Лар у старому напівзруйнованому будинку, в кімнаті з єдиним вікном, шибки якого потьмяніли від негоди. Діти грались там у піжмурки, ховались у високу горіхову шафу або під величезне ліжко тітки Шантмесс. Тут стояло ще два чи три столи, під якими вони лазили рачки. У грі в цій кімнаті, де завжди було темно і по кутках валялась різна городина, таїлась для дітей якась особлива принадність. Та й сама вулиця О-Лар була дуже цікава: вузька, малолюдна, з широкою аркадою, що виходила на вулицю Ленжері. Вхідні двері були якраз біля аркади; вони були низенькі й відчинялися тільки наполовину; зараз же за дверима починалися слизькі східці кручених сходів. Цей будинок з випнутим наперед піддашшям, почорнілим від вологи, з позеленілими ринвами біля кожного поверху теж був для дітей забавою. Кадіна з Маржоленом цілими ранками грались, кидаючи знизу камінці так, щоб влучити просто в отвір ринви; камінці скочувалися по ринві з веселим гуркотом. Але діти розбили дві шибки й так засмітили ринву, що тітку Шантмесс мало не виселили з будинку, дарма що вона вже сорок три роки жила в ньому.

Тоді Кадіна і Маржолен узялися до візків, підвід та хур, що зупинялися на цій безлюдній вулиці. Вони вилазили на колеса, гойдались на кінцях ланцюгів, видиралися на коробки та кошики, навалені на вози.

Великі й похмурі склади експедиційних контор на вулиці Потрі виходили на вулицю О-Лар . Їх в один день наповнювали або спорожнювали, і там щогодини з’являлись нові чудові схованки, затишки, де дітлахи з насолодою вдихали пахощі сушених фруктів, апельсинів і свіжих яблук. Коли це їм надокучало, вони йшли до тітки Шантмесс на площадку ринку Дезінносан. Вони приходили туди під руку, з голосним реготом перебігали вулицю, пролазячи між возами, не боячись опинитися під колесами. Діти добре знали брук і сміливо брели по коліна в покидьках від городини; вони так звикли до цього, що ніколи не падали і тільки до сліз сміялись, коли кінь з важкими підковами падав, наступивши на хвостик артишока. Маржолен і Кадіна бігали по слизьких вулицях, як рожеві чортенята, і всім мозолили очі. В дощ вони поважно гуляли під великою драною парасолькою, якою тітонька Шантмесс двадцять років прикривала свій товар від зливи; діти з дуже серйозним виглядом встановлювали парасольку десь у кутку й називали її «наша хатка». В ясну погоду вони так бігали, що ввечері просто падали від утоми. Кадіна й Маржолен мили ноги в ринкових басейнах, наче у ванні, будували греблі, перегороджуючи вуличні канави, ховалися під купами городини і лежали там у прохолоді, розмовляючи між собою, як уночі в ліжку. Проходячи мимо куп латуку або салату-ромен, часто можна було чути їхнє приглушене цвірінчання. Коли розсовували салат, знаходили їх там; діти лежали поруч на листі, оченята в них бігали, як у сполоханих пташок, спійманих у кущі. Тепер Кадіна не могла й хвилини побути без Маржолена, а Маржолен, загубивши Кадіну, одразу ж починав ревіти. Коли їм траплялося розлучитись, вони негайно починали розшукувати одне одного між усіма спідницями Центрального ринку, в ящиках, серед капусти. Діти виростали й ніжилися в основному під капустою.

Маржоленові вже було вісім років, а Кадіні шість, коли тітонька Шантмесс присоромила їх за лінощі. Вона сказала, що робить їх компаньйонами в торгівлі городиною, і пообіцяла платити їм одне су на день, якщо вони захочуть допомагати їй чистити городину. В перші дні діти виявили зразкову ретельність. Вони посідали по обидва боки рундука з вузенькими ножиками в руках і почали дуже пильйо виконувати свою роботу. Спеціальністю тітки Шантмесс була чищена городина; на її столі, обтягненому куском мокрого чорного сукна, були розкладені пірамідками картопля, ріпа, морква, цибуля, по чотири штуки в кожній,— три внизу і одна зверху. Хазяйки, що запізнилися, купували цю зовсім готову городину, яку лишалося тільки кинути, в каструлю. Торговца продавала також пучки зелені для супу: чотири корінці порею, три морквинки, один корінчик пастернаку, дві ріпи та дві стеблинки селери; вона продавала і свіжу зелень для супу жульєн, дуже тонко накришену на аркушах паперу, капусту, порубану на чотири частини, купки помідорів та порізані гарбузи, що вирисовувались червоними зірками й золотими півмісяцями на одноманітному білому тлі іншої городини, щедро покропленої водою. Кадіна виявилась значно вправнішою, ніж Маржолен, дарма що була молодша; вона зрізала з картоплі таку тоненьку лушпайку, що та аж просвічувала наскрізь; так гарно перев’язувала пучечки корінців для супу, що вони були схожі на букетики; нарешті, вона вміла так майстерно складати маленькі піраміди городини, що вони здавалися великими, хоч там було всього по три морквинки та по три ріпки. Перехожі зупинялися, сміючись, коли дівчинка кричала тоненьким голосочком:

— Мадам, мадам, заходьте до мене, будь ласка... по два су купка!

В неї були свої покупці, і її купки городини славились. Тітка Шантмесс, сидячи між двома дітьми, сміялась нечутним сміхом, від якого її груди підскакували аж до підборіддя,— такі кумедні були ці серйозні дітлахи, зайняті своєю роботою. Стара сумлінно давала кожному з них щодня по одному су. Та торгівля вроздріб чищеною городиною незабаром їм надокучила. Діти підростали, мріяли про вигіднішу роботу. Проте Маржолен довго ще лишався дитиною, що дуже дратувало Кадіну. «В нього в голові стільки думок, як у капустяній», казала вона. І справді, хоч скільки різних способів заробити гроші знаходила для нього подружка, він не тільки не вмів нічого придбати, але навіть не годен був виконати доручення. А