Читати книгу - "Черево Парижа"

сама вона була велика пройда. У вісім років найнялася до однієї з тих торговок, що сидять на лавах навколо ринку з кошиками лимонів, а ціла юрба дівчаток продає цей товар під їхнім доглядом. Кадіна пропонувала публіці лимони з своїх рук по три су за два, доганяла перехожих, підсувала жінкам товар під самий ніс, бігла назад за новим запасом, коли в неї розбирали всі лимони. Дівчинка одержувала по два су за кожних дванадцять проданих лимонів і, коли щастило, заробляла по п’ять і по шість су на день. Наступного року вона торгувала чепцями по дев’ять су; тут заробіток був кращий, тільки треба було дуже пильнувати, бо така торгівля на вулицях заборонялась. Та Кадіна наче нюхом чула поліцаїв за сто кроків; чепці негайно зникали в неї під спідницями, а сама дівчинка з невинним виглядом починала гризти яблуко. Згодом мала почала продавати в лозових кошиках пиріжки, коржики, вишневі торти, бісквіти, товсті жовті кукурудзяні сухарики; але Маржолен проїдав усі її прибутки. Нарешті, коли їй минуло одинадцять років, вона здійснила великий план, який довго мучив її. Протягом двох місяців Кадіна заощадила чотири франки, купила собі невеличкий кошик, які носять за плечима, і почала продавати корм для птахів.

Це було велике починання. Дівчинка вставала на світанку і купувала в оптових торговців запас проса та мурашиних яєць; потім вона вирушала в дорогу, переїздила Сену й обходила Латинський квартал від вулиці Сен-Жак до вулиці Дофіни і аж до Люксембурга. Маржолен супроводжував її. Вона не дозволяла йому навіть кошика нести, говорячи, що він спроможний тільки кричати. І хлопчик вигукував грудним, протяжним голосом:

— Корм для пташок!

Кадіна тоненьким голоском повторювала дивну музикальну фразу, що закінчувалася високою, дуже чистою і довгою нотою:

— Корм для пташок!

Діти йшли нарізно по обидва боки вулиці, поглядаючи вгору. В той час Маржолен носив довгу, до колін, червону жилетку, яка дісталась йому від небіжчика, старого Шантмесс, що був візником на фіакрі. Кадіна ходила в перешитому з старого пледа тітки Шантмесс платті в синю й білу кліточку. Чижики всіх мансард Латинського кварталу вже знали дітей. Коли Маржолен і Кадіна проходили, вигукуючи свою фразу, повторюючи її, мов луна, одне за одним, по пташиних клітках починалися голосні співи.

Кадіна продавала також крес-салат: «По два су пучок! По два су пучок!» Маржолен при цьому заходив до крамниць, пропонуючи: «Чудовий джерельний крес-салат, для здоров’я тіла!» Аж ось збудували Центральний ринок. Маленька Кадіна була в захопленні від квіткового ряду, що перетинав фруктовий павільйон. Там, уздовж прилавків для продажу, наче грядки по боках стежки, цвітуть і розквітають великі букети; це запашна нива, два густі живоплоти троянд, між якими люблять проходити усміхнені дівчата з ближчого кварталу, трохи задихаючись від надто сильного аромату; вгорі, на виставках, були штучні квіти з паперовим листям, на якому краплі гумі-арабіку заміняють краплини роси, і надгробні вінки з чорного і білого бісеру, що відливає синім. Кадіна, немов кицька, від насолоди роздувала ніздрі свого рожевого носика; вона зупинялась у цій приємній прохолоді, намагаючись увібрати в себе якнайбільше пахощів. Коли Кадіна підставляла своє волосся Маржоленові під ніс, він казав, що від неї пахне гвоздиками. Дівчинка присягалася, що їй не треба ніякої помади, бо досить замість цього пройти квітковим рядом. Потім Кадіна ціною всіляких хитрощів таки досягла того, що одна торговка взяла її до себе. Тоді Маржолен сказав, що вона пахне від голови до п’ят. Дівчинка жила серед троянд, бузку, левкоїв і конвалій. Хлопчик жартома довго принюхувався до її спідниці і, нарешті, заявляв: «Це пахне конвалією». Потім він пересувався до талії, до корсажа, все дужче вдихаючи запах: «Ось тут пахне левкоєм». Дійшовши до рукавів, до згину кистей рук, він казав: «Тут пахне бузком».

На потилиці, шиї, обличчі, губах Маржолен відчував пахощі троянд. Кадіна сміялась, називала його «дурником», наказувала перестати, бо він лоскоче її кінчиком свого носа. Від її дихання віяло ароматом жасмину. А сама вона була букетом, теплим і живим.

Тепер Кадіна вставала о четвертій годині, щоб допомогти своїй господині закупити квіти. Щоранку вони купували у садівників з паризьких околиць цілі снопи квітів, пучки папороті та барвінкового листя, щоб обкладати ними букети. Кадіна захоплювалася діамантами і валансьєнським мереживом дочок багатих садівників з Монтрейля, що приїздили погуляти серед троянд. На свята богоматері й найбільш шанованих святих — апостола Петра, праведного Йосифа та інших — продаж починався о четвертій годині; на ринку продавалося тоді зрізаних квітів більш як на сто тисяч франків, а торговки протягом кількох годин заробляли по двісті франків. У такі дні з-поміж братків, резеди й стокроток виднілися тільки кучері Кадіни; «вона потопала, зникала під квітами, цілими днями насаджуючи їх на комишеві стеблинки. За кілька тижнів дівчинка набула у своєму ремеслі великої спритності і своєрідної, грації . Її букети подобались не кожному; вони викликали усмішку і тривожили відтінком наївної жорстокості. Переважали червоні барви, перемішані з іншими яскравими кольорами — блакитним, жовтим, фіолетовим; поєднання тонів не було позбавлене грубуватої чарівності. Ранком, коли Кадіна щипала Маржолена і дражнила, доводячи до плачу, вона складала строкаті букети, букети розсердженої дівчинки з різким запахом і дражливою гамою кольорів. А іншим разом, коли маленьку квіткарку зворушувало якесь горе або радість, в її букетах переважали квіти сріблястосірих тонів, надзвичайно ніжних, непомітних, з тонким запахом. Інколи вона вміщала троянди, криваві, мов відкриті серця, серед озер білих гвоздик, руді півники, наче червоне полум’я, підносилися над тихою зеленню. Дівчинка ткала смирнські килими із складним візерунком, добираючи квітку до квітки, мов на канві, робила віяла з переливами, ніжними, наче мереживо . Її твори часом зворушували чарівною непорочністю, а іноді нагадували огрядну постать; це були мрії, що призначалися для рук і бакалійниць, і маркіз; в них відчувалася, незграбність непорочного дівоцтва або пристрасна жага куртизанки — витончена фантазія дванадцятилітньої дівчинки, в якій прокидалася жінка.

Кадіна шанувала лише два види квітів: білий бузок, пучок якого у вісім-десять стеблинок коштує взимку від п’ятнадцяти до двадцяти франків, та камелії, ще дорожчі від бузку, які привозять у вистелених мохом коробочках, загорнувши у вату. Вона дотикалася до них, мов до коштовностей, ніжно, затамувавши подих, щоб не пошкодити їх; потім з безмежною обережністю прив’язувала до комишевих прутиків їхні коротенькі стебла. Вона говорила про них серйозним тоном, розповідаючи Маржоленові, що гарна біла камелія, без жодної іржавої плямки, трапляється дуже рідко і що краса її надзвичайна. Коли Кадіна одного разу показала йому цю