Читати книгу - "Симпатик"

Розділ 11

Що довше я працював над Фільмом, то більше переконувався, що я не просто технічний консультант творчого проекту, а диверсант у пропагандистській роботі. Такий, як Автор, заперечував би це, розглядаючи Фільм як чисте Мистецтво, однак хто тут кого дурить? Фільми — американський спосіб вогневої обробки решти світу, і Голлівуд невтомно атакує ментальну оборону публіки видовищами, блокбастерами і — так, навіть касовими бомбами. Важливо не те, які історії публіка дивиться. Сенс був у тому, що вони дивляться і люблять американські історії, аж до того дня, коли їх самих почнуть бомбувати ті ж літаки, які вони бачили в американських фільмах.

Не дивно, що Ман вбачав у Голлівуді передусім пусковий механізм міжконтинентальної балістичної ракети американізації. Я написав йому стурбованого листа про значення своєї роботи над Фільмом, і він відповів чи не найдетальнішими своїми повідомленнями. Спочатку йшлося про мою занепокоєність долею біженців: «Ситуація тут перебільшується там. Пам’ятай про принципи нашої партії. Вороги партії мають бути винищені». Друге повідомлення стосувалося мого страху, що я стаю колабораціоністом для Автора: «Згадай Мао в Янані». То було все, але навіть цих слів вистачило, щоб позбутися чорної ворони сумніву, що влаштувалася на моєму плечі. Коли востаннє американський президент вважав за потрібне виголосити промову про важливість мистецтва й літератури? Не можу пригадати. А от Мао в Янані сказав, що мистецтво й література необхідні для революції. І попередив, що так само мистецтво й література можуть бути засобами домінування. Мистецтво не можна відокремити від політики, а політиці мистецтво потрібне, щоб дістатися до людей там, де вони живуть, розважаючи їх. Спонукаючи мене згадати Мао, Ман говорив мені, що моя місія з цим Фільмом була важлива. Можливо, Фільм сам по собі такого значення не мав, однак те, що він представляв — феномен американського кіно, — мало. Публіка могла полюбити Фільм чи зненавидіти його, чи сприйняти як просто історію, однак емоції тут ні до чого. Важливо те, що публіка, заплативши за квиток, воліла впустити американські ідеї та цінності до вразливих тканин мозку та поглинального ґрунту серця.

Коли Ман уперше обговорював зі мною такі теми, на навчальній групі, мене засліпив його розум, так само як розум Мао. Я був ліцеїстом і ніколи не читав Мао, ніколи не думав, що мистецтво й література мають якийсь стосунок до політики. Ман дав нам цю науку, залучивши мене і третього члена нашої ланки, хлопчика в окулярах на ймення Нго, до гарячої дискусії про промову Мао. Ідеї Великого керманича про мистецтво вразили нас. Мистецтво може бути народним, націленим на маси, і водночас прогресивним, щоб підняти естетичні стандарти і розвивати смаки мас. Ми обговорювали те, як можна це втілити, в садку Нго, повні підліткової самовпевненості, й час від часу мати Нго переривала нас, приносячи смаколики. Бідолашний Нго зрештою помер у провінційному центрі допитів, заарештований за володіння антиурядовими памфлетами, але тоді він був усього лише хлопчаком, пристрасно закоханим у поезію Бодлера. На відміну від Мана чи Нго, я ніколи не був хорошим організатором чи агітатором, і саме тому, як згодом сказав Ман, комітети вище від нас вирішили, що я стану кротом.

Він ужив англійське слово, яке ми вивчили незадовго до того на занятті з англійської — її викладав професор, для якого найбільшою радістю був розбір речень.

— Кротом? — перепитав я. — Твариною, що риє нори?

— Іншим кротом.

— А є якийсь інший?

— Звісно. Вважати крота лише твариною, що риє нори, це недооцінювати значення крота як шпигуна. Завдання шпигуна полягає не в тому, щоб сховатися там, де його ніхто не бачить, бо ж так він сам нічого не побачить. Завдання шпигуна — сховатися там, де його бачитимуть усі й де він бачитиме все. Тепер спитай себе, що в тобі бачать усі, а ти сам не бачиш?

— Годі загадок, — сказав я. — Я здаюся.

— Ось це, — Ман показав на моє обличчя, — перед очима всіх.

Я підійшов до дзеркала подивитися на себе, а Ман заглядав мені через плече. Справді, цю частину себе я давно перестав помічати.

— Не забувай, що ти будеш не просто кротом, — сказав він. — Ти будеш кротом, подібним до родимки[59] на носі самої влади.

У Мана був справжній талант робити роль крота, як і інші потенційно небезпечні завдання, привабливими. Хто б не хотів стати родимкою? Я пам’ятав про це, коли дістав словника англійської й виявив, що кріт, mole, також означає певний вид молу чи пристані, одиницю вимірювання в хімії, аномальну масу тканин у матці і, з інакшою вимовою, дуже гострий мексиканський соус з перцем та шоколадом, якого я одного дня спробую і дуже полюблю. Однак мою увагу привернула ілюстрація, яка лишилася зі мною з того дня і на якій була не родимка, а тварина, підземний ссавець, який їсть хробаків, має масивні кігтясті лапи, трубчастий писок з вусиками та маленькі очі. Він напевно був огидний для всіх, крім своєї ж матері, і майже сліпий.

Фільм котився до кульмінації, наче танкова дивізія, давлячи жертв на своєму шляху. То мала бути перестрілка в лігві Кінг-Конга, а за нею — винищення цього лігва вогнем Повітряних сил США. Кілька тижнів фільмування зрештою вилились у п’ятнадцять хвилин екранного часу, повних гелікоптерів, ракетного вогню, перестрілок та остаточного, видовищного знищення витончених декорацій, які зводилися лише для того, щоб бути розваленими. Неймовірна кількість димовух забезпечувала на майданчику постійні містичні тумани, до того ж було розстріляно стільки сліпих набоїв і використано стільки вибухівки і детонаційних дротів, що всі птахи й звірі тієї місцини нажахано втекли, а команда ходила по майданчику, напхавши вуха ватою. Звісно ж, мало було просто знищити селище та печеру, де ховався Кінг-Конг. Для задоволення потреб Автора в реалістичному кровопролитті треба було повбивати всю масовку. У сценарії була прописана смерть кількасот в’єтконгівців і лаосців, тоді як масовки була всього лише сотня, тож кожен помер не один раз, багато хто — по чотири чи п’ять разів. Попит на масовку знизився лише після головної страви перестрілки, разючого удару напалмом з пари F-5, що належали Повітряним силам Філіппін і пролетіли низько над нашими головами. Отже, більшість ворогів знищено, і на останні дні фільмування було потрібно лише двадцять осіб масовки — скорочене населення селища-привида.

Саме тут живі йшли спати, а немертві прокидалися, бо три світанки поспіль на майданчику лунало: «Мертві в’єтнамці, займайте свої