Читати книгу - "Великий Мольн"

178
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 55 56
Перейти на сторінку:
двері були замкнені.

Тоді він, постоявши мить у нерішучості, повернувся до мене, і я побачив у сутіні його занепокоєне обличчя. Тільки тепер я впізнав Великого Мольна.

Я довго стояв, уклякнувши на місці, зляканий, розгублений, охоплений раптовим смутком, який розбудило в мені повернення мого друга. А він зник за рогом будинку, обійшов його і, з'явившись знову, теж зупинився в нерішучості.

Я підійшов до Великого Мольна і, не кажучи ні слова, обійняв його й заридав.

Він зрозумів усе.

— Отже, вона померла? — сказав уривчасто.

Він стояв, очманілий від болю, непорушний, страшний. Я взяв його за руку й неквапом повів до будинку. Вже розвиднялося. Щоб він якнайшвидше дізнався про найтяжче, я одразу ж потяг його по сходах до кімнати небіжчиці. Зайшовши, Мольн укляк навколішки перед її ліжком і довго стояв так, затуливши долонями обличчя.

Нарешті Огюстен підвівся, погойдуючись, очі в нього блукали, наче в нестямного. Знову взявши за руку, я повів його до кімнати дівчинки. Вона вже прокинулася й сама — нянька її була внизу — спокійно сиділа в своєму ліжечку. Вона повернула до нас здивоване личко.

— Ось твоя дочка, — сказав я.

Мольн здригнувся й подивився на мене.

Відтак схопив дівчинку й підняв на руки. Спочатку він навіть не бачив її, бо плакав. А тоді, щоб трохи заспокоїтись і погамувати сльози, Мольн міцно пригорнув дочку і, повернувши до мене похилену голову, мовив:

— Я привів отих двох… Ти навідаєш їх, вони в своєму будинку.

І справді, того самого ранку, коли я, задумливий і щасливий, пішов до Францового будинку, що колись його, порожній і безлюдний, показала мені Івонна де Гале, то ще здалеку побачив молоду господиню в білому комірці: вона підмітала ґанок, викликавши захоплену цікавість у маленьких пастушків, які поспішали в своїх святкових убраннях до церкви на відправу…

… Дівчинці набридло сидіти непорушно на руках у Мольна, який, ховаючи сльози, відвернувся й ще не дивився на неї, — і вона дала йому досить сильного ляпаса по мокрому бородатому обличчю.

Тоді батько підкинув свою дочку вгору і, засміявшись, подивився на неї. Дівчинка весело заплескала в долоні.

Я відійшов назад, щоб краще бачити їх. Трохи зажурившись, але все ж таки милуючись цією картиною, я зрозумів, що дівчинка нарешті знайшла товариша, якого, сама не підозрюючи, так чекала… Я відчував, що Великий Мольн прийшов відібрати в мене ту єдину радість, яку він міг мені ще дати. І я вже уявив собі, як він, загорнувши дочку в свій плащ, простує в ніч, шукаючи нових пригод.

СМУТОК І НАДІЯ АЛЕНА-ФУРНЬЄ

Серед класиків світової літератури є письменники, які дуже рано пішли з життя, не встигнувши зробити навіть частини того, на що були здатні. Коли читаєш твори Михайла Лєрмонтова, Ніколоза Бараташвілі, Шандора Петефі, Персі Біші Шеллі чи Христо Ботева, душу охоплює смуток і бажання втрутитися в хід давніх подій. Хочеться зупинити злочинну руку, що загрожує молодому генію, попередити його про небезпеку, одне слово — відвернути біду, щоб улюблені митці могли працювати й далі. Щоб подарували нам нові твори, які — ми віримо! — перевершили б їхні уславлені шедеври. Але розумієш: це неможливо, — і гірке усвідомлення непоправності того, що сталося, приєднується до захоплення їхнім могутнім талантом.

Такі роздуми пробуджуються і при знайомстві з романом французького прозаїка Алена-Фурньє «Великий Мольн». Це глибоко ліричний твір, пройнятий високим романтичним настроєм, — твір цілком зрілий, по-справжньому майстерний. І разом з тим зринав думка, що це — лише початок, що перед автором — плідний творчий шлях, який розкриє все багатство його митецького хисту. На жаль, Алену-Фурньє не судилося пройти цим шляхом. Він загинув, коли йому ще не минуло й двадцяти восьми років. Роман «Великий Мольн» залишився єдиним пам'ятником цій обдарованій та мужній людині, життя якої обірвалося на стрімкому підйомі. Відзначимо, що наприкінці XIX — початку XX століття французька література висунула й інших блискучих письменників, чиє творче життя було дуже коротке, проте їхній доробок належить до класики нашого часу. Це Артюр Рембо та Раймон Редіге. До Редіге, автора двох глибоко психологічних романів про молодь, Ален-Фурньє особливо близький.

Анрі-Ален Фурньє (так звучить справжнє ім'я митця) народився 1886 року в родині провінційних учителів. Спогади дитинства, атмосфера, в якій минали його молоді літа, гармонійно вплелися в художню тканину його творів. Вони втілювалися в образах його оповідань, в сюжетах, що розігруються здебільшого в добре знаному автором сільському середовищі. Навчання у паризьких ліцеях наблизило юнака до літературних борінь початку нашого століття. Але він не став, як це буває з початківцями, рабом художньої моди. В нього були свої взірці у світі красного письменства — найбільші знавці людської душі, палкі захисники права особистості на справедливість і щастя (серед них Руссо, Діккенс, Достоєвський). На строкатій сцені французького літературного життя Ален-Фурньє стверджує, свою творчу самостійність і обстоює її в юнацьких віршах, в оглядах мистецьких подій, які друкувалися на сторінках місцевих журналів. Проте найповніше самобутність письменника виявилася у його прозі. Інтерес до людини, що входить у велике життя і шукає самоздійснення, прагнення вирватися з сірої буденщини міщанського існування, віднайти справжні життєві цінності, очищені від мізерності обивательських уявлень, — ці риси стають визначальними для художньої вдачі Алена-Фурньє. Вони яскраво відбилися у романі «Великий Мольн», над яким письменник працював кілька років й опублікував 1913 р. Але вони добре відчутні і в коротких оповіданнях, ліричних замальовках — своєрідних варіаціях головних тем роману. Ці підготовчі штудії, які зрештою мали й самостійне значення, були видані вже після смерті автора у збірці «Чудеса».

Дальшому розквітові таланту Алена-Фурньє перешкодила перша світова війна, що вибухла у серпні 1914 року. Вона поглинула багатьох обдарованих митців різних національностей. Творець «Великого Мольна» став однією з перших її жертв. Уже у вересні лейтенанта Фурньє було вбито.

Бентежний неспокій, передчуття близького лиха проймають роман «Великий Мольн». Сьогодні, коли ми знаємо трагічну долю Алена-Фурньє, ми особливо гостро сприймаємо сумний настрій письменника, краще розуміємо його витоки. Цей настрій не має чіткої соціальної визначеності. Це скорше емоційна реакція на духовне неблагополуччя буржуазного світу, яке боляче вдаряє по людині, руйнує її моральні основи. Воно призводить до відчуженості особистості, але разом з тим штовхає найбільш вибагливих людей, які жадають чистоти й щирості, на пошуки гуманних життєвих начал. Митець і тут не дає якихось конкретних суспільних адрес. Протиотруту від міщанського практицизму й змертвілості почуттів він бачить у відродженні дуже привабливих, хоча й

1 ... 55 56
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Великий Мольн», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Великий Мольн"