Читати книгу - "Людина без властивостей. Том III"

більше, ніж будь-коли, — просто відповів високий міністерський чиновник, відповідальний за здійснення австрійсько-угорської політики.

Та раптом Ульріха взяв сумнів: Туцці справді такий простодушний чи тільки таким прикидається й має його, Ульріха, за дурня? Він трохи невдоволено облишив тему Арнгайма й поцікавився:

 — Я чув, тим часом тут висунули гасло «Діяти!»?

Як завжди, коли йшлося про паралельну акцію, Туцці, схоже, раденько вдавав із себе безневинного й хитренького спостерігача; він стенув плечима й ошкірив зуби в усмішці:

 — Не хочу випереджати дружину — ви ж бо почуєте це від неї самої, як тільки вона зможе вас прийняти! — Та по короткій хвилі вусики в нього здригнулися, й у великих темних очах на обличчі кольору чиненої шкіри промайнула якась невпевненість і гіркота.

 — Адже ви теж чоловік учений, — нерішуче промовив він, — то, може, поясните мені, що воно означає, коли людина «має душу»?

Скидалося на те, що Туцці справді кортить побалакати на цю тему, а враження, ніби йому гірко, викликала вочевидь його невпевненість. Ульріх відповів не відразу, й господар дому повів далі:

 — Коли про кого-небудь кажуть «щира душа», то мають на увазі віддану, обов’язкову, чесну людину — у мене є такий чоловік, директор канцелярії. Але ж це, зрештою, — властивість людини несамостійної! Або душа — властивість жінок, і тоді це означає приблизно те саме, що вони частіше, ніж чоловіки, плачуть і частіше червоніють…

 — Ваша пані дружина має душу, — поправив його Ульріх так поважно, ніби констатував, що в неї коси чорні, як воронове крило.

На обличчі в Туцці промайнула легенька блідість.

 — Моя дружина має розум, — неквапно проказав він, — її справедливо вважають розумною жінкою. Іноді я докучаю їй і закидаю, що вона — естетка. Тоді вона гнівається. Але це ще не душа… — Він на хвилю замислився, потому спитав: — Чи вам коли-небудь траплялося бачити жінку-містика? Така прочитає вам майбутнє з руки чи з волосини й часом з дивовижною точністю. Це — або такий хист, або викрутас. Та чи вгадуєте ви який-небудь сенс у тому, коли вам кажуть, приміром, буцімто бачать передвістя тої доби, в якій наші душі впізнаватимуть одна одну, не вдаючись до послуг почуттів?… Хочу відразу завважити, — хутко додав він, — що розуміти це треба не просто, скажімо, в переносному сенсі, а так, що коли ви, хоч би там що робили, — чоловік недобрий, то тепер, оскільки доба пробудження душі вже настала, це відчуватимуть багато виразніше, ніж у минулі століття! Чи ви в це вірите?

У Туцці ніколи не можна було втямити, над ким він кепкує — над собою чи над співрозмовником, і Ульріх про всяк випадок відповів:

 — Бувши вами, я перевірив би це на досліді!

 — Не жартуйте, вельмишановний, це не шляхетно, коли сам у безпеці, — жалісно промовив Туцці. — А дружина вимагає від мене, щоб такі слова я сприймав поважно, навіть якщо я з ними не згоден, і я змушений капітулювати, взагалі не маючи будь-якої змоги захищатися. Тож я й згадав у своїй нужді, що ви теж-бо чоловік учений.

 — Обоє тверджень належать, якщо не помиляюся, Метерлінку, — допоміг йому Ульріх.

 — Он як!? Невже Ме?… Атож, цілком можливо. Це той, котрий?… Ви тільки погляньте! Дуже добре. То це той самий, котрий стверджує, буцімто правди немає? «Крім, хіба що, для закоханих!» — каже він. Якщо я кого-небудь люблю, то, мовляв, беру безпосередню участь у таємничій правді, яка глибша від звичайної. А якщо ми, навпаки, висловлюємо свою думку, спираючись на спостереження й точні знання про людей, то це, мовляв, жодної цінности не має. І таке сказав теж отой ваш Ме. метр?

 — Не знаю, їй-бо не знаю. Може, й він. Це на нього схоже.

 — А я вже думав, що то Арнгайм.

 — Арнгайм багато чого запозичив у нього, а він — багато чого в інших. Вони обидва здібні еклектики.

 — Он як? Тоді це, виходить, речі давні. У такому разі поясність мені, заради Бога, як можна таке сьогодні друкувати?! — здивувався Туцці. — Коли рідна жінка мені відповідає: «Розум іще нічого не доводить, думки не сягають душі!» — або: «Над точністю стоїть царство мудрости й кохання, яке виваженими словами лише оскверняють!», то я розумію, як вона до цього дійшла. Вона — жінка й у такий спосіб захищається від чоловічої логіки! Але чому про це говорить чоловік?! — Туцці присунувся ближче й поклав руку Ульріхові на коліно. — «Правда плаває, як рибина, в невидимому принципі; тільки-но її звідти дістають, вона вмирає». Що ви на це скажете? Може, це пов’язано з відмінністю між людиною «еротичною» й людиною «сексуальною»? Ульріх усміхнувся.

 — Ви справді хочете, щоб я вам сказав?

 — Згораю від нетерплячки!

 — Уже й не знаю, з чого почати.

 — Ось бачите! Чоловіки про таке розбалакувати не люблять. Та якби ви мали душу, то зараз просто розглядали б мою душу й милувалися б нею. Ми піднеслися б на висоту, де немає ні думок, ні слів, ні вчинків. Зате є таємничі сили й приголомшливе мовчання! Чи можна душі закурити? — спитав він і припалив сиґарету; потім похопився й, згадавши про обов’язки господаря дому, простяг портсиґара Ульріхові.

Загалом Туцці трохи пишався тим, що нарешті прочитав Арнгаймові книжки, а позаяк вони лишилися для нього нестерпними, то його тішило власне відкриття: адже це саме він відкрив можливу користь їхньої пишномовної манери для незбагнених цілей дипломатії. Воно й справді, кому ж би ще скортіло марно виконувати таку тяжку роботу, і кожен, бувши ним, спершу, мабуть, досхочу потішився б, але дуже скоро не стримався б перед спокусою навести задля проби ту чи ту цитату або висловити щось таке, що однаково годі висловити з точністю однією з отих дратівливо туманних нових думок. Таке торує собі шлях натужно, адже нова вдяганка ще здається смішною, але до неї швидко звикають, і так непомітно змінюється у своїх формах вияву дух часу, і тут Арнгайм, зокрема, мав шанс надбати собі нового прихильника. Навіть Туцці визнавав уже, що вимогу поєднати душу й економіку можна сприймати, попри принципову ворожість між цими двома, як щось на кшталт психології економіки, і його непохитно захищала від Арнгайма, по суті, лише Діотима. Бо в її взаєминах з Арнгаймом тоді вже настала (про це ще ніхто не здогадувався) певна прохолода,