Читати книгу - "Під Савур-могилою"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Обрадую Тебе, тата та матусю, що я вчу своїх малюків мови, а паче тепер, бо, може, поверну їх рідному людові колись, як виростуть, хоч і потурнаками, в такий спосіб зменшивши свій гріх. Жию лиш ними зараз... Допоможи, любий брате, розшукай при Твоїй можності мурзу Нечаха і порадь візирові не чіпати мене, а я, давши клятву Сусу і Аллаху, молитимусь все життя за Тебе і за рідних, як і дотепер молилася... Жийте в Бозі всі ви, і — амінь!.. Є чутки, що хан Мухаммед-Гірей домагається підкорити Україну, то, даруй, мо' в одній державі замешкаємо, бо тут зараз більше як пів нашого люду!.. Не відмов, любий, у помочі, Богом Тебе молю!.. Твоя сестра Настка...»
Давно повернувся, пообідавши і находившись по Чортомликові, Явтух Халява, а Сірко, міряючи кроками колибку-бурдюг і все смокчучи люльку та час від часу перепитуючи гостя то про одне, то про друге, думав і про Сучаву та Волощину, і про Гната Шульгу та ведених ним у Моравщину викітців, і про Розанду Тимошиху, абатису-ігуменю, яка у пам'ять мужа бере послушницями у свій монастир лише русинок, а схимницю Меланію віддала козакові в дружини, навіть віно виділивши за нею, і про сестру-зведенку Настку, якій готується ще один глум, уже від самого візира-кота...
Явтух Халява за наказом баш-ханум і хурем мав уже третього дня вертати додому, то Сірко того ж вечора, міряючи бурдюг чи торкаючись паморозного міхура у віконці розгаряченим лобом і приймаючи від того остуду лиха на душі, проказав Архипові листа для Настки, нічого конкретного не пообіцявши щодо Сефер-Казі, але запевнивши її в тому, що «Нечаха у козаків не було, немає і не буде, бо згинув він, напевне, десь невдалік дому від пазурів своїх лютих недругів, а вона може продати господарство і, забравши дітей та підсусідків, переїхати чи у Великий Луг, де батько Дмитро покійний, чи в Слобожанщину, а чи й кудись у Гетьманщину»...
Оповістив він сестрицю і про старість обох матусь та хворобу Нестора, який «чахне на очах по каменоломні і ясирних поневіряннях». Для себе, правда, Сірко вирішив, що допоможе і сестрі, і яснрникам в Підуманні, але як саме, не сказав Явтухові і не написав у листі Настці. Проводжаючи гостя-посланця, він обдарував його тобівками з харчем та дарунками і замінив йому загнаного коня молодим виученцем у всезбруї та заздрісному осідланні, наказавши своєму джурі Архипові Раві провести гостя із чотою козаків аж до останнього великолузького бекета.
По поверненні Архипа Сірко послав його, не давши й злізти з коня, в Зозулин Яр до кошового Пилипчати з проханням прислати йому при нагальній потребі в Чортомлик пару умілих і досвідчених валахів із приладдям, яких він ніби багне на тимчас послати в Слобожанщину для кастрування тамтешніх коней-неуків.
Такий наказ навіть джурі Архипові видався дивним, бо пан полковник, як він достеменно знав, досі не збирався туди їхати, та й жеребів-неуків у нього в Артемівці не було, але наказа він виконав: привів під вечір двох старших здорованів на низьких татарських конях-бахманах. А пізно ввечері, відіславши Архипа на сон, пан полковник в бурдеї мав таку розмову з приведеними валахами.
— ...Чекав вас від самого обіду по нагайній нужді. Прошу присісти чи на пеньках он, чи ось на ослоні,— запросив прихідців.— Давно ви вправляєтеся, вивалашуючи жеребів, братове?
— Я, вважай, отамане, коло десятка років, а Яким і того, мабуть, більше,— запитливо подивився огрядніший, але нижчий, на коренастого і вищого та старшого товариша.
— Куди тобі, Хомо, до мене?!.— ніби образився Яким.— Я вперше валашив ще, як ото стояли ми, ватамане, в Азаці!
— Маєте ще якісь рукомесла? — щось роздумував Сірко, оглядаючи покликаних.
— Як не мати, пане ватамане?! Шевці і кравці ми обоямо,— роздивлявся й Хома господаря, дивуючись про себе його цікавістю.— А хіба що?
— Делікатна в мене справа до вас, козаки,— обізвався Сірко після чималого ходіння по бурдею-курені.— З нею доведеться обходитися, як ляхи мовлять, як з яйцем, бо треба дуже добротно викласти не жереба-коня, а самого візира ханського Сефер-Казі, може, чули? І викласти непошкоджено! По-татарськи ж обоямо, як чув, говорите?
— Говоримо, а про візира як же не чули-сь би? — схопився ожвавлено, стримуючи в собі радість, Яким.— Мав малу сестрицю, як те янгеля гарну, Фесю, то він, окаянний, поки я з Гаркушею був під Лоєвом, викрав чи купив її в чигиринського шинкаря, тепер вивалашеного, і я, як не прагнув вернути її, так і не зміг, навіть за викуп. Знаємо його і, даруй, і без тебе збиралися те вчинити з ним, а по-татарськи варнякаємо незгірше, як по-своєму. Ото лише, може, дозволиш взяти нам ще і валаха Проця?
— Коли він надійний і вмілий, не перечу, думаю, вам і козаки у поміч знадобляться. Поквитацію матимете від мене щедру, коли все зробите гаразд.
— Яку поквитацію, ватамане?! Не ображай нас! Ото хіба кошт на видатки, що потребуватиме це діло.
Радилися детально і
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Під Савур-могилою», після закриття браузера.