Читати книгу - "Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма"

як вона переконувала чоловіка та свекруху, що не слід застосовувати до Рудольфа звичні тоді жорстокі методи виховання, її ніхто не слухав. Перший вихователь майбутнього цісаря особливо ретельно знайомив вразливого й емоційного хлопчика зі суворою солдатською муштрою та залякував його. Наприклад, будив шестирічного хлопця серед ночі пострілом із пістолета, а тоді велів йому відтискатись у снігу. Вважали, що це формує твердість характеру. Та в Рудольфа це викликало тільки нервові зриви, й аж тоді, коли хлопець серйозно захворів, Елізабет якось переконала чоловіка змінити вихователя.

Минули перші роки шлюбу, й імператор почав забавлятися з коханками. Це не викликало при дворі ні здивування, ні осуду, тільки посилило прискіпливість, із якою всі стежили за юною імператрицею. Адже якби і їй спало на думку завести коханців, це остаточно зруйнувало би її й без того не надто блискучу репутацію. Та Сіссі коханців не прагнула. Спершу вона хотіла повернути кохання свого чоловіка і ревнувала його. Потому минулось і це. Елізабет також збайдужіла до чоловіка і зосередилася на боротьбі за єдине, що залишалося для неї важливим ціле життя: за особисту свободу від надокучливих придворних ритуалів. Така свобода була можливою тільки поза межами Відня, й Сіссі всі свої сили сконцентрувала на тому, щоб утекти зі своєї золотої клітки.

Протягом перших років при дворі Елізабет постійно хворіла. Жодні спроби вилікувати її не давали результату, аж поки лікарі взялися наполегливо радити їй виїхати для лікування з Відня. Перша така поїздка викликала чималий осуд: юна дама їде сама світ за очі, залишивши чоловіка та родину, — це було незвично. Та виявилося, що перебування поза Віднем цілюще впливає на Елізабет, і відтоді вона поверталася до імператорського палацу дедалі рідше.

Минуло довгих десять років після народження Рудольфа, поки тридцятирічна на той момент імператриця погодилася подарувати чоловікові ще одну дитину. Та це зовсім не означало, як сподівались у Відні, що тепер Елізабет буде надовго залишатися при дворі. Натомість це означало, що тепер Сіссі вирішила нарешті зазнати всіх радощів материнства і народити дитину для себе, а не для імперії,◦— народити і виховати відповідно до власних уявлень. На той момент несмілива та залякана дівчинка з баварської провінції, не здатна протистояти власній свекрусі, давно перетворилася на впевнену в собі та популярну в народі імператрицю, про чию вроду створювали то більше легенд, що старшою вона ставала. І не лише про вроду, а і про особливу ауру, яка магічно впливала на чоловіків навіть тоді, коли Сіссі було вже далеко за п’ятдесят. І в такому віці за нею упадали юні вродливі хлопці, писали їй вірші та любовні послання, а іноді навіть цілі книги.

Особливо популярною Сіссі була в Угорщині, бо невтомно обстоювала інтереси цього коронного краю. В Угорщині й народилася Марія-Валерія, яку Сіссі не відпускала від себе ні на крок і не дозволяла втручатись у її виховання нікому з віденських родичів.

З віком Елізабет дедалі майстерніше опановувала мистецтво здобувати симпатію публіки, усвідомивши нарешті, що популярність неможливо завоювати намаганнями відповідати чужим очікуванням. Тепер вона жила так, як сама вважала за потрібне. І її почали поважати та обожнювати. Вона й надалі провадила незвичний для імператриці спосіб життя, відмовляючись виконувати репрезентативні обов’язки та цілковито віддаючись власним зацікавленням. Але при цьому вона зовсім не була наївною чи непрактичною, якою її часто вважали. Сіссі витрачала неймовірні суми з державної скарбниці на свої подорожі, туалети, на дорогих коней. Але мала вона й таємниці, які не відповідали її офіційному легковажному та екстравагантному іміджу. Наприклад, потаємні рахунки у швайцарському банку Ротшильда, про які не знав навіть Франц-Йозеф і на які вона відкладала гроші на випадок імовірної еміграції, бо не вірила у тривкість монархії.

Розпорядок дня Елізабет у зрілому віці був незвичайним для імператриці. Цілу ніч Сіссі спала під маскою зі сирого телячого м’яса, яку в сезон заміняла на полуничну, часто приймала ванни з теплої олії для пом’якшення шкіри, що одного разу мало не закінчилося трагедією, бо замість підігрітої оливкової олії у ванні виявилася кипляча. Улітку вона прокидалась о 5-ій, узимку — о 6-ій ранку. Приймала ванну, їй робили масаж. Потому — двогодинне тренування в гімнастичному залі. Такі зали вона споруджувала в усіх своїх резиденціях, навіть тимчасових. Грек Христоманос, до чиїх обов’язків належало читати імператриці вголос, описав це тренування у своєму щоденнику так: «Імператриця в довгій чорній шовковій сукні зі шлейфом і з пір’ям страуса на голові висіла на кільцях, вправно підтягуючись, і була схожа на якусь казкову істоту, щось середнє поміж птахом і змією».

Після тренування Сіссі присвячувала кілька хвилин мінімалістичному сніданку, яким зазвичай була тільки склянка свіжовитисненого соку зі сирого м’яса. Часом Сіссі снідала разом із наймолодшою донькою Марією-Валерією. Далі — тривале вкладання волосся, під час якого імператриця відповідала на листи. Опісля — переодягання у спортивний костюм: іноді для фехтування, часом для їзди верхи. Тоді — багатогодинна піша мандрівка в супроводі тих придворних дам, котрі здатні були витримати це неабияке спортивне й інтелектуальне навантаження, бо ж під час прогулянки провадили розмови або читали вголос, здебільшого угорською та грецькою. Сіссі було байдуже до тих із її почту, хто пасував перед виснажливою мандрівкою, що тривала кілька годин, протягом яких слід було дуже швидко йти без їжі та без води. Не зважала вона і на тих, хто не розумів угорської чи грецької.

Близько 17:00 — знову переодягання та зачісування, а тоді — ігри з наймолодшою донькою. Якщо вже ніяк не вдавалось уникнути сімейної вечері, то о 19:00 Елізабет з’являлася на трапезу, де єдиний раз за день зустрічалася з чоловіком. Вечерю вона намагалася завершити якомога швидше й тікала до своїх апартаментів.

Цей екстравагантний спосіб життя створив довкола імператриці чимало легенд, більшість із яких стосувалася її вроди. Елізабет уважали надзвичайно вродливою навіть після сорока, що було на той час безпрецедентно, — а вона і справді виглядала незвично серед розповнілих від частих вагітностей інших жінок при дворі. Елізабет стала бабцею ще до того, як їй