Читати книгу - "Берлін Александерплац. Історія Франца Біберкопфа, Альфред Деблін"

процес. Тож він хотів одразу махнути на це рукою. Але то була зовсім дріб'язкова розмова. Коротун хотів лише потиснути йому руку й поцікавитися, якими справами займається Франц. Франц поплескав по своїй сумці з газетами. А може, принагідно він би взявся торгувати й фруктами? Коротуна звали Пумс, він займається продажем фруктів, й іноді йому буває потрібен продавець, який би розвозив фрукти на візку. На це Франц здвигнув плечима: «Залежно який заробіток». Після цього вони знову сіли за стіл. Франц подумав, що цей коротун надто вже швидкий на язик — користуватися обережно, перед вживанням збовтати.

Розмова точилася далі, й гоппенґартенський парубок знову заволодів загальною увагою; балакали про Америку. Гоппенґартенський зняв капелюха і затис його між колінами: «Так от, він одружується в Америці з однією жінкою й нічим особливо не переймається. Аж виявилось, що його жінка негритянка. «Що, — каже він, — ти негритянка?» Гоп — і викинув її з дому. Потім їй довелося роздягнутися перед судом. Була в самих купальних трусиках. Спершу, звичайно, не хотіла того робити, але довелося. А шкіра у неї зовсім біла. Тому що вона була метиска. А чоловік своєї гне — негритянка, мовляв, і квит. А чому? Тому що лунки нігтів у неї не білі, а коричневі. Значить, метиска». — «І чого ж вона хотіла? Розлучення?» — «Ні, відшкодування збитків. Адже він одружився з нею, і через це вона мала вже геть інший статус. Розведена жінка нікому не потрібна. А була вона біла-білісінька, та ще й красуня — як намальована. Ну, може й були у неї в роду колись негри, столітті десь у сімнадцятому. От і відшкодовуй тепер збитки».

Біля шинквасу здійнялася буча. Господиня кричала на якогось шофера, що надміру розходився. А той огризається: «Та я б ніколи не дозволив собі псувати їжу!» Тут обізвався торговець фруктами: «Ану тихо там!» На цей окрик шофер зі злою гримасою на обличчі обернувся, побачив коротуна й убивчо посміхнувся до нього, і за шинквасом запанувала зловісна тиша.

Мек шепнув Францові: «Скототорговці сьогодні не прийдуть. У них все в ажурі. Наступне засідання гарантовано буде на їхню користь. А ти ліпше поглянь на того жовтолицього, він тут за головного».

До жовтолицього, як того назвав Мек, Франц придивлявся цілий вечір. Він одразу привернув Францову увагу. Чоловік був стрункий, вбраний у вигорілу солдатську шинель — часом не комуніст? — мав довге, жовтувате обличчя, в око впадали глибокі повздовжні зморшки на високому чолі. Чоловікові точно було трохи більше тридцяти, проте від носа до рота з обох боків у нього пролягли надзвичайно виразні складки. Ніс — Франц довго й детально його розглядав — був куций, сплющений, ніби причеплений. Голову він низько опустив на груди до лівої руки, в якій тримав розпалену люльку. Чорне волосся стояло сторчма. Коли він потім підійшов до шинкваса — він волочив за собою ноги, ніби ті прилипали до долівки, — Франц запримітив, що взутий він у жовті поношені черевики на шнурівці, а сірі товсті шкарпетки гармошкою спадали донизу. Може, в нього сухоти? Йому б до лікарні потрібно — в Беліц чи ще кудись, — а він по забігайлівках тиняється. Що йому тут робити? А чоловік тим часом приплентався до свого місця з люлькою в роті, горнятком кави в одній руці та склянкою лимонаду з високою олов'яною ложкою в іншій. Він знову сів до свого столика й довго сидів, замислено попиваючи то каву, то лимонад. Франц пас його очима. Які ж у нього сумні очі! Він точно встиг відсидіти; позирає сюди і, напевно, так само думає про мене. Це правда, хлопче, відсидів, у Теґелі, чотири роки, тепер знаєш, ну й то що тепер?

Більше того вечора нічого не трапилось. Але відтоді Франц почав учащати на Пренцлауерштрасе й запізнався з тим чоловіком у солдатській шинелі. То був славний хлопець, лише затинався добряче, і часом доводилося довго чекати, поки він щось із себе вичавить, — тоді очі в нього ставали такі великі й благальні. Виявилося, що він ніде не сидів, лише одного разу його арештували за політику: вони мали підірвати газовню, на них хтось насвистів, проте йому вдалося вчасно зникнути.

«А зараз чим займаєшся?» — «Торгую фруктами, то те, то се. Допомагаю іншим. А як нема роботи, ходжу на біржу, щоб печатку поставили». В темну компанію втрапив Франц Біберкопф, більшість нових знайомців торгували фруктами й дивним чином мали з того добрий зиск, а червоний як рак коротун забезпечував їх товаром, був ніби гуртовиком. Франц тримався від них подалі, але й вони також. Він ніяк не міг второпати, в чому там річ. І казав сам до себе: ні, краще вже газетами торгувати.

Хвацька торгівля дівчатами

Якось увечері той, що в солдатській шинелі, а звали його Райнгольд, завів несподівано довгу розмову, точніше, він просто менше затинався, коли мова йшла про жінок, яких він лаяв на всі заставки. Франц реготав до знемоги: той справді жіноцтво сприймає всерйоз! Ніколи такого про нього не подумав би; то от що було його пунктиком, тут кожен має свій пунктик, один — той, а інший — той, цілком нормальних нема. Райнгольд закохався в жінку кучера, одного з візників броварні, вона втекла від нього заради Райнгольда, але біда в тому, що Райнгольдові та жінка вже набридла. Франц аж рохкав від захвату: який кумедний хлопак: «То хай іде собі під три чорти». А той став затинатися ще більше й вирячив очі: «То все не так просто. Жінки таких речей не розуміють, хоч листовно їм повідомляй». — «То ти їй все так і написав, Райнгольде?» Затинаючись та бризкаючи слиною, він відповів: «Та казав уже сто разів. А вона каже, що цього не розуміє. Я, мовляв, збожеволів. Не може такого второпати. Тож доведеться тримати її при собі, аж поки сам сконаю». — «Та напевне доведеться!» — «Вона так само каже». Франц зайшовся могутнім реготом, а Райнгольд набурмосився: «Послухай, та годі тобі дурня клеїти». Ні, у Франца не вкладалося в голові, такий відчайдух, з динамітом у газовню, а тепер сидить і виводить тут похоронні марші. «Візьми її собі», — затинається Райнгольд. Франц від сміху аж ляснув рукою по столу: «Та що ж мені з нею робити?» — «Ну, ти ж можеш її кинути». Франц був у захваті: «Гаразд уже, зроблю тобі послугу, можеш на мене покластися, Райнгольде, а то ці жінки ще тебе в пелюшки загортатимуть». — «Та ти спершу на неї подивися,