Читати книгу - "Артур Конан Дойл. Нотатки про Шерлока Голмса"

завтра ви знову з’їздили зі мною до Вокінга.

Наступного ранку ми зустрілися на вокзалі й разом вирушили до Вокінга. Голмс повідомив, що на оголошення ніхто не відгукнувся. Він умів, коли хотів, робити зовсім непроникне обличчя, і тому мені не вдалося зрозуміти, чи задоволений він тим, як іде розслідування.

Як і минулого разу, ми застали нашого клієнта в товаристві міс Гаррисон, але виглядав він значно краще, ніж учора. Коли ми увійшли до нього, Персі без зусиль підвівся з дивана й привітався з нами.

— Чи є новини? — схвильовано запитав він.

— Порадувати вас мені поки що нічим, — сказав Голмс. — Я зустрівся з Форбсом і з вашим дядьком, а також зробив деякі запити.

— Отже, надія все ще є?

— Безперечно.

— Благослови вас Боже за ці слова! — скрикнула міс Гаррисон. — Не втрачаймо самовладання, і правда обов’язково відкриється.

— А у нас є, що вам розповісти, — вимовляючи це, Фелпс знову приліг. — Уночі тут відбулася дивна подія. — Хворий посмутнішав, і в його очах промайнуло щось, схоже на страх. — Ви знаєте, містере Голмс, я починаю підозрювати, що якимось чином опинився в самому центрі якоїсь жахливої змови. Під загрозою не лише моя честь, а й життя.

— Он як! — здивовано вигукнув Голмс.

— Це звучить дивно, тому що, наскільки мені відомо, ворогів у мене немає, але іншого пояснення тому, що сталося минулої ночі, я не бачу.

— Розкажіть же, що трапилося.

— Цієї ночі я вперше за тривалий час спав сам. Мені стало краще, і я вирішив, що можу обійтися без доглядальниці. У кімнаті горів лише нічник. І ось близько другої години, коли я задрімав, мене розбудив неголосний звук — ніби миша гризе мостину. Я якийсь час лежав, прислухаючись, але потім звук почав дужчати. Несподівано з боку вікна пролунало металеве клацання. Я від здивування підвівся в ліжку. Сумнівів більше я не мав: спричинив цей звук якийсь інструмент, котрим орудували в отворі між стулками вікна, а клацання почулося, коли було відкинуто клямку.

Потім хвилин на десять усе стихло, ніби людина за вікном хотіла перевірити, чи не потурбував мене шум. Невдовзі я почув, як вікно скрипнуло й почало повільно відчинятися. Нерви в мене не такі міцні, як раніше, тому я підскочив і рвучко розкрив віконниці. За вікном стояв чоловік. Роздивитись його я не встиг, тому що він негайно метнувся вбік і розчинився в темряві. Комір одягу затуляв нижню частину його обличчя. Єдине, в чому я впевнений, — у руці він тримав щось схоже на довгий ніж. Я виразно бачив блиск металу.

— Надзвичайно цікаво, — сказав Голмс. — І що ж ви зробили потім?

— Якби я був здоровим, то вистрибнув би в сад і кинувся за ним. У мене ж вистачило сил лише на те, щоб смикнути шнур дзвінка до прислуги та здійняти галас. На те, щоб розбудити прислугу, потрібен був час, бо дзвінок калатає в кухні, а слуги сплять нагорі. Тоді я здогадався закричати, на крик прибіг Джозеф, він і будив усіх інших. Джозеф із конюхом знайшли на газоні під вікном сліди, але останнім часом погода стоїть суха, і відстежити відбитки в траві виявилося неможливим. Мені сказали, що на дощаній огорожі біля дороги помітно ознаки того, що через неї хтось перебирався: верхівку однієї з дощок надломлено. Я ще не звертався до поліції, тому що хотів почути вашу думку, містере Голмс.

Ця розповідь несподівано вплинула на Шерлока Голмса: він підскочив і надзвичайно збуджений почав ходити по кімнаті.

— Біда не приходить сама, — спробував осміхнутися Фелпс, але посмішка вийшла вимученою — він іще не оклигав від нічного потрясіння.

— Так, вам можна поспівчувати, — сказав Голмс. — У вас вистачить сил прогулятися зі мною навколо будинку?

— Так, звісно. Сонячне світло мені на користь. І Джозеф піде з нами.

— І я теж. — Міс Гаррисон із готовністю підвелася зі стільця.

— Ні, — похитав головою Голмс. — Боюсь, міс, я буду змушений просити вас залишитися на місці.

Дівчина з невдоволеним виглядом усілася на своє місце. Коли її брат приєднався до нас, ми вчотирьох вийшли з будинку. Обійшовши газон, ми наблизилися до вікна кімнати молодого дипломата. Дійсно, на землі виднілися сліди, але ледь помітні. Голмс присів був навпочіпки, але відразу ж підвівся.

— За такими відбитками неможливо що-небудь визначити, — сказав він, знизуючи плечима. — Пройдімося й спробуймо зрозуміти, чому крадій, щоб потрапити до будинку, вибрав саме ваше вікно. Як на мене, вікна вітальні та їдальні мали б здаватися йому привабливішими.

— Їх надто добре видно з дороги, — зазначив містер Джозеф Гаррисон.

— Ну так, звичайно. А що це за двері? Може, він і їх пробував відчинити?

— Цей вхід призначено для розносників і молочара. На ніч він замикається.

— Щось подібне раніше в будинку траплялося?

— Ніколи, — відповів наш клієнт.

— У будинку зберігаються значні суми грошей або щось інше, що могло б приваблювати грабіжників?

— Ні, нічого особливо коштовного.

Голмс рушив далі, засунувши руки в кишені й байдуже позираючи на всі боки, що, зізнатися, мене здивувало.

— До речі, — обернувся він до Джозефа Гаррисона, — адже це ви побачили місце, де невідомий перелазив через огорожу? Огляньмо його.

Огрядний молодий чоловік привів нас туди, де верхівка однієї з дощок огорожі була зламана. Невелика тріска звисала додолу. Голмс відірвав її й уважно роздивився.

— Ви вважаєте, що це було зроблено минулої ночі? Злам не виглядає свіжим, згодні?

— Схоже на те.

— Слідів ні по той, ані по цей бік огорожі я не бачу. Швидше за все, це помилка. Тож повернімося до будинку та продовжимо бесіду там.

Персі Фелпс ішов дуже повільно, спираючись на руку свого майбутнього шурина. Голмс, навпаки, прискорив крок і просто через газон попрямував до будинку. Ми опинилися коло відчиненого вікна спальні набагато раніше, ніж ті двоє.

— Міс Гаррисон, — із притиском мовив Голмс, — ви мусите залишитися на цьому місці весь сьогоднішній день. Чуєте, весь день, хоч би що трапилося. Це вкрай важливо.

— Звісно, якщо ви вважаєте, що це конче потрібно, містере Голмс, — здивовано відповіла дівчина.

— Коли підете спати, замкніть кімнату ззовні й нікому не давайте ключа. Обіцяйте, що виконаєте моє прохання.

— А як