Читати книгу - "Сміттяр, Мар'яна Доля"

 - Технології не стоять на місці, - несподівано прийшов йому на виручку містер Рассел. - Можливо, зараз медична апаратура більш досконала, вона не залишає по собі жодних слідів. Ти ж, якщо мені не зраджує пам'ять, робила операцію років десять тому...

 - А може, мій лікар такий нездара, - задумано промовила міссіс Рассел. - Теде, можеш мені дати контакти свого дерматолога? Хочу ще проконсультуватися щодо однієї проблеми, але вже якось не викликає довіри цей Джек, чиїми стараннями я отримала на все життя шрам...

Ерік розгублено подивився на Поллі.

 - У тебе, мабуть, його візитка вдома лежить? - підказала дівчина. - Зараз із собою немає?

 - Ну, так... - сказав Ерік. - Може, я, коли вже повернуся додому з походу, продиктую номер лікаря по телефону?

 - Стривай, то ти прямо зараз вирушаєш у похід? - стривожилася Емма. - У горах, мабуть, страшенно холодно! Ти маєш теплі речі, спальник і все таке?

 - Ага, он у мене ціла валіза речей, - Ерік нервово посміхнувся.

 - Та хто ж ходить у похід з валізою? - здивувався містер Рассел. - Ех ви, молоді-зелені... Потрібен гарний рюкзак, щоб зручно було нести в горах. У мене десь був у комірчині мій старий, зараз пошукаю.

Він вийшов з вітальні, було чути, як ходив по будинку, переставляв якісь меблі, щось впустив на підлогу, і, зрештою, повернувся, трохи запорошений павутиною, але задоволений, несучи в руках великий зелений рюкзак.

 - Ось, тримай! - гордо сказав він.

Еріку нічого не лишалося, як перекласти речі у наплічник і почепити його собі на спину. Врешті, коли вони з Поллі розпрощалися з батьками Теда і вийшли надвір, то обоє притулилися до стіни і якийсь час реготали, дивлячись один на одного.

 - Ой, ти виглядав так кумедно! - видушила з себе Поллі після того, як трохи пересміялася.  - Турист з валізою, блін! Хоча, коли Емма почала роздивлятися твої родимки, мені стало трохи не по собі...

 - А уявляєш, як було мені! - сказав Ерік. - Я думав, вона мене зараз догола роздягне і почне звіряти з оригіналом...

Вони знову розреготалися.

 - Але батько в Теда класний, - зауважив Ерік. - Я його зовсім не таким уявляв.

 - Так, він нормальний, - погодилася Поллі. - Але ти був правий, краще тобі з ними надовго не пересікатися.

 - Постривай, а куди мені тепер іти? - раптом спитав Ерік. - Може, в якийсь готель?

 - Ні, у мене краща ідея, - посміхнулася Поллі. - Ми реально поїдемо звідси.

 - Тільки не кажи, що збираєшся справді лазити по горах!

 - Ні, для жовтня це не найкраща ідея. А от провести вікенд на березі океану - що може бути краще?

 -Звучить заманливо, але... - він опустив очі.

 - У тебе фінансова криза, - здогадалася Поллі. - З Тедом контакти втрачені, а в його батька ти не наважився попросити грошей. Ну й нічого, ми поїдемо до мене в гості.

 - До тебе в гості? - перепитав Ерік.

 - Ну звісно, у нас є власне маленьке бунгало на узбережжі, дуже зручно, коли узимку хочеться трішки перенестися в літо. Вода, правда, зараз прохолодна, але ж необов'язково купатися, можна просто погуляти на пляжі, позасмагати. А в понеділок зранку повернемось.

 - А твої батьки не будуть проти? - спитав Ерік.

 - Якщо знатимуть, що я поїхала з тобою - то  будуть тільки раді, - Поллі  поглянула на нього з якоюсь значливою посмішкою.

"Якби вони знали, хто я насправді, то геть не зраділи б" - подумав Ерік, але тільки мовчки кивнув їй у відповідь.