Читати книгу - "Випадкова наречена, Поліна Креп"

Глава 30

10 років тому

 

Аліна

 

Сьогодні вихідний, а наш клас знов плентається в черговий музей. Кидаю погляд за спину. На відстані миготить куртка кольору хакі. Конспіратор – усміхаюся.

Томицький поруч тягне мій рюкзак і невдоволено поглядає на Юльку. Ми з нею мляво обговорюємо останні фільми.

Подруга зізналася, що запала на Теодора і останнім часом не відходить від нас. Мабуть ревнує, але дарма. Я з Тео просто дружу.

Він хороший хлопець. Трохи замкнений та дикий, але дуже надійний. З ним спокійно та безпечно. Якщо що трапиться, врізати може – не встигнеш оком кліпнути.

Сама бачила на тренуванні. Тео вмовив записатися на боротьбу. Сказав, що дівчина має вміти захищати себе. У тому залі я й побачила Макса. Точніше, роздивилася.

Максим Лебідко із паралельного. На вигляд тупий здоровань, але на матах він зовсім інший. Рухається, ось точно, як лебідь – плавно, легко, з гідністю. М'язи грають, супротивники тремтять. Шкода, що мистецтвом слова він так не володіє.

Підходив до мене кілька разів, мугикав незрозуміло що. Хоч би на побачення запросив. Я ж не можу йому сама на шию повіситися? По-перше, не дотягнуся. По-друге, дівчата засміють. По-третє, має ж бути якась романтика у стосунках?

Раптом це у нас на все життя? А мені на сиву голову й згадати не буде чого. Тож нехай щось вигадає, чи що!

Озираюся крадькома – Макс іде слідом. От дурник сором’язливий!

Спускаємось у підземний перехід.

– Тео, а ти бачив останній бойовик? – зважується Юля. – Кажуть, там круті сцени із бійками. Хочеш, сходимо разом? - на останньому слові голос у Юльки занепадає.

– Ні, – холодно відрубує Томицький. – Юлю, я хотів з Аліною поговорити. Наодинці. Ти йди вперед, а ми наздоженемо.

– Ми й так відстали! Незабаром класуха прибіжить шукати, – підтискає губи подруга.

– Будь ласка, Юль! Нам дійсно треба про дещо домовитись, – штовхаю її вперед, а сама хапаю Тео за руку. Мені на думку спала одна ідея! І Теодор ідеально у неї вкладається.

 

Теодор

 

Юля пирхає та нарешті йде. Вона симпатична дівчина, але не приваблює. А ось Аліна…

Аля. Грайлива, пустотлива, спритна. З гривою рудого волосся і трохи виступаючим із загального ряду зубиком, схожим на маленький клик. Левеня.

Дражнить мене.

Але час ігор закінчився.

Просто зараз, у цьому темному переході, все вирішиться.

Макс уламав мене побути «шибеником». На колінах повзав. Через одну дівчину, каже, дах їде, а вона морозиться.

Ось друг і вигадав, як її вразити. Романтик з нього – як з мене балерина. Тільки й уміє, що клешнями махати.

Але і я дав тупня! Спершу погодився, а потім розпитав деталі. І виявилося, що це дівчисько – Аліна. Моє левеня.

Оце халепа! Але міняти щось запізно.

Коротше, план такий. Я буду хуліганити, а Макс рятувати.

Та це лише за його версією. Сам я впевнений, що ми з Алінкою просто перейдемо на новий рівень стосунків.

Так, нечемно зривати перший поцілунок у такому відстійному місці. Дівчата люблять, аби все було гарно. Та ми потім надолужимо.

Аліна бере мене за руку. Вирішила виявити ініціативу?

Мій пульс пришвидшується. Глибоко вдихаю та притягаю дівчину до себе.

Її волосся відливає золотом, губи посміхаються, виставляючи маленький зубик.

– Аля, – шепочу на видиху і беру дівоче обличчя в долоні.

– Тео? Ти чого? – шепоче вона у відповідь.

Ото вже мені ці соромливості!

Нахиляюся, ловлячи здивовані губи. Вона завмирає, дозволяючи поглибити поцілунок. Я плавлюсь, глухну і втрачаю орієнтацію.

Притискаю її до себе всім тілом. Але вона різко штовхає у груди і розриває поцілунок:

– Ні! Не треба…

– Ти чого, не чув, нахабо? – відчуваю удар у плече. – Ну ж бо! Забрав від дівчини лапи!

Максе!

От же чорт! Я дуже різко стартанув – налякав Алю. Нам би ще кілька хвилин… Вона ж спочатку була не проти.

Розгортаюся:

– Та все норм, чувак. Відвали!

– Сам відвали, – залізні кліщі відтягують мене від Аліни. Вона скрикує і задкує в брудний кут.

Ну тримайся, Максе! Кулаки стискаються.

Ми ж домовилися, що він втрутиться за сигналом. Нетерплячий Ромео вліз передчасно, і тепер я хочу бійки по-справжньому.

Скидаю рюкзаки та не встигаю відскочити, як мені прилітає з розвороту. Вкарбовуюся спиною у стінку, під ноги з тріском падають шматки плитки.

Красуєшся, значить? Хочеш дівчину вразити? Спльовую кров, відштовхуюсь від стіни і нечутно підлітаю до здорованя. Роблю підсікання, вкладаючи м’язисте тіло на підлогу, навалююсь і захоплюю на больовий. Як тобі таке враження? Тепер не дуже скидаєшся на супермена?

– Ааа… – гарчить Макс. – Пусти. Ошаленів?

– Ніно Міхайлівно! Там б’ються! – чутно голос Юльки.

Далі ще крики, гул кроків.

Мене відтягують від Макса, скручують руки за спиною. Керівничка щось верещить просто мені в обличчя, плескає по щоках.

Я мало реагую.

Мене заціпило. Слідкую за пальцями Аліни, які притискають білу хустинку до губ Макса. Вона дивиться на похмурого велетня і несміливо усміхається, показуючи йому милий кличок.

 

Наш час

 

– Він просто… поцілував тебе?

– Ага, – Аліна крутить руде кучеряве пасмо. – І я могла зупинити Тео будь-якої миті. Просто… я чула, що Макс поруч, і… Якось все незграбно вийшло. Хотіла потім все пояснити, вибачитись перед Тео. Але його чи відрахували зі школи, чи він сам пішов. Ми більше не бачилися.

Сидимо мовчки. Аліна дістає з коляски малюка, що крекчить, захитує дитину, шепоче ніжності.

– Оль, може ти поговориш із Тео. Макс дуже за ним сумує. Вони ж дружили раніше.

– Теодор не має друзів, – згадую його анкету. – Це його життєва позиція.

Аліна важко зітхає.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍