Читати книгу - "Випадкова наречена, Поліна Креп"

– А ти? Тепер помиришся з Тео?

– Мені треба подумати, але я дякую тобі за відвертість.

Встаю на тремтячі ноги, киваю Аліні.

– Оль, Тео добрий. Я бажаю йому щастя. Вам. Бажаю вам щастя, – сумно усміхається Аліна. – Це найменше, чім я можу відплатити йому за своє.

Дівчина схиляється над дитиною, а я неспішно йду алеєю. У сумочці дзвонити телефон. Тео? Знову ні. Дивлюсь на екран – Марина. Сподіваюся, з добрими новинами. Ні, я майже впевнена, що з добрими!