Читати книгу - "Наложниця Темного Лорда, Анні Флейм"

Глава 10. Нема лиха без добра

Перше, що я відчуваю, коли приходжу до тями — щось жорстке та холодне під спиною. Кам'яна підлога? Я все ще там, у тій кімнаті з гаками?

Не схоже. Бо другим приходить запах. Він схожий на аромат зігрітої на сонці свіжоскошеної трави з якимось дивним металево-гірким та їдким присмаком. Те, що спочатку здалося мені запахом, настільки щільно огортає мене, що дуже скоро здається смаком. 

Третім я чую звук. Дзюрчання води. Не постійне, як у струмка, а ніби-то хтось час від часу переливає якусь рідину з однієї посудини до іншої. Подекуди цей звук доповнюється плюскотом. Не розміреним, як у річних хвиль, а дзвінким та різким, ніби у воду кидають щось на кшталт невеликих камінців.

Отже, я десь в іншому місці, бо звідки вода в кімнаті з гаками? Хіба що її хтось приніс…

…наприклад, Лар.

Згадка про нещодавні події викликає бажання притиснути коліна до грудей та стиснутися, щоб стати якомога непомітнішою. Втім, неймовірна слабкість сковує моє тіло, тож я не можу поворушити й пальцем — як і відкрити очі, щоб таки зрозуміти, де знаходжуся. І це нервує. Хочеться кудись втекти, десь сховатися, щоб наодинці з собою якось розібратися у своїх думках та заповнити внутрішню порожнечу, що утворилася в душі після всіх тих… тортур.

Я відчуваю, як під повіками збираються сльози. Гарячі та пекучі, вони ніби є уособленням мого болю, розпачу і… злості. Хоч я і не знаю, що трапилося з Ларом за мить до моєї непритомності, але судячи з того, як відчайдушно він закричав — це йому явно не сподобалося. 

А з огляду на те, що я все ще жива — це не сподобалося йому настільки, що він не зміг завершити розпочате.

Або не встиг.

Можливо, то Темний Лорд тоді нарешті прийшов мене рятувати? Втім, якщо він так дбає про своїх наложниць, то не дивно, що вони настільки швидко помирають. 

Можливо, це був прояв моєї так званої демонічної крові? Якщо так, то прикро, що для цього довелося стільки перенести. І як би ще навчитися цим керувати…

Гаряча сльозинка стікає по щоці та лоскоче вухо. Мені вдається кліпнути повіками, а за мить — і взагалі розплющити очі. Наді мною пурхають сяючі метелики. Породжене ними примхливе світло підсвічує знайому стелю. Схоже, я в купальні. Знову чути плюскіт води, а запах потроху змінюється — тепер до нього примішується квітковий аромат мила. М'які обережні дотики чимось вологим до стегон змушують мене напружитися. Настільки, що я ривком підтягую коліна до грудей та перекочуюсь на бік…

…і мало не падаю у воду — за мить до цього мене ловить Темний Лорд та повертає на вимощений плиткою край купальні. 

— Обережніше, — спокійно попереджає він, одразу прибираючи від мене руки, — тобі ще потонути зараз бракувало.

Повністю оголений, він стоїть по пояс у воді. Намилена мочалка пропливає повз нього, і я помічаю на своїх стегнах мильну піну. Тобто, він мене мив? Мене струшує від хвилі огиди… До нього? До Лара? До себе?

— Не торкайся мене, — хриплю я, не впізнаючи власний голос. Таке відчуття, ніби напередодні довго та голосно кричала.

— Добре, не буду, — він навіть відходить від мене на кілька кроків вглиб купальні. — Як почуваєшся?

— Погано.

— Щось болить?

— А ти як гадаєш? — тепер в мені знову спалахує злість. — Ти всіма наложницями так піклуєшся? Він збирався мене вбити. А ти казав, що та підвіска сповістить тебе, якщо я буду в небезпеці.

— На тобі її не було, — відповідь Темного Лорда лунає спокійно, але в його вже чути ледь вловимі сталеві нотки. — А ще я казав — її не знімати.

— Лар її зірвав, — я мимоволі здригаюсь від спогадів та витираю тильною стороною долоні непрохані злі сльози. 

— Що болить? — продовжує допитуватись чоловік.

Я опускаю погляд на груди. На них — жодного синця, ніби не було всіх тих жорстоких поцілунків. Обережно випрямляю ноги, опускаючи щиколотки у воду. Забиті коліно та стегно теж не болять. З тілом, схоже, все гаразд — ніби й не було нічого…

— Душа болить, — грубо відповідаю я, повільно колихаючи ступнями у воді та зосереджено спостерігаючи за тим, як дрібні хвилі розбиваються об викладений плиткою берег рукотворного озера. 

— Душу, на жаль, я лікувати не вмію, — Темний Лорд зітхає, та відходить ще на кілька кроків. — Вибач, що прийшов запізно, — несподівано додає він.

Я кидаю недовірливий погляд в його бік. З чого це раптом йому просити вибачення у якоїсь наложниці? 

Чоловік тим часом ловить мочалку і, зупинившись впівоберта до мене, зосереджено відтирає руки. В холодному світі метеликів краплі води мерехтять сріблом на блідій, майже білій шкірі.

— Нащо тобі вибачатись? — моє запитання лунає різкіше, ніж мені хотілося б. — Однією наложницею більше, однією — менше, яка різниця?

Темний Лорд мовчки виполіскує мочалку. За мить та відлітає геть — до свого місця поруч із милом. Сам же чаклун, так і не відповівши на моє запитання, пірнає і згодом виринає в протилежному кінці купальні. В улюбленому місці, схованому у напівтемряві. Тільки тепер я добре його бачу — розслаблено спершись об край руками, він чи то примружився, спостерігаючи за мною, чи то взагалі закрив очі.

Запрошення приєднатись?

Чи навпаки — небажання відповідати? Мовляв, я тебе зцілив і навіть попросив пробачення, тож що тобі ще треба, дурна жінко?

Хай там як, але мені теж треба помитися. Можливо, вдасться змити хоча б частину бридких спогадів про Лара… і його знущання наді мною.

Недарма кажуть, що від кохання до ненависті шлях недовгий. В моєму випадку цю коротку стежину я прямо-таки пробігла. Пресвітла, це ж треба було закохатися в божевільного чаклуна… Дурепа, юна наївна дурепа. Напридумувала собі всякого…

Я зісковзую у воду і роблю кілька кроків в бік мила з мочалкою.

— Стій, — лунає раптовий наказ з іншого краю купальні. — Спробуй притягнути. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍