Читати книгу - "Наложниця Темного Лорда, Анні Флейм"

10.2

Я із сумнівом зиркаю в бік Темного Лорда. Притягнути що? Мило з мочалкою? Та він знущається.

— Я не чаклунка. Нащо мені цьому вчитися? — мені не вдається втриматися від роздратованого запитання.

— Демонічна кров надає тобі деякі можливості. Першу і доволі потужну ти вже продемонструвала, підпаливши свого ґвалтівника. І поки ти без амулета, можна перевірити, що ще ти вмієш або чому можеш навчитися.

— Не боїшся, що і тебе спалю? — попри наказ, я роблю кілька повільних кроків в бік мила, не маючи жодного бажання притягувати його чи що там треба зробити. Досить з мене чаклунства.

— Не боюсь, — в голосі Темного Лорда чути уїдливу іронію. — Тому що встигну згасити твоє полум'я раніше, ніж воно мені нашкодить. До того ж, не в моїх інтересах власноруч доводити тебе до критичного стану. Тобі ще дитину носити та народжувати.

Зневажливо пирхнувши, я нарешті досягаю своєї мети. Але тільки-но беру мило, як воно вислизає з моїх рук і з тихим плюскотом пірнає у воду. Ну от, шукай тепер… Або цей, або інший шматок. Втім, чи не є це витівкою чаклуна? Надто легко якось воно вислизнуло, наче живе. Стиснувши зуби, я обмацую ногою найближчу ділянку дна купальні в надії, що мило далеко не упливло.

— Так і збираєшся нишпорити?

От же ж… Він ще й глузує! З останніх сил тримаю себе в руках та зосереджено намагаюсь намацати цей клятий шматок мила.

— Невже навіть не спробуєш? — тепер запитання лунає вкрадливо. Поставлене вже знайомим оксамитовим голосом, воно лунає як запрошення не до чаклунської витівки, а до чогось… непристойнішого. І це тільки посилює мою злість.

Розлючено здмухнувши пасмо волосся, що настирливо лізе в очі, я свердлю поглядом воду навколо себе та відчайдушно бажаю, щоб мильний брусок тепер не виплив до моєї руки, а виринув та й полетів прямо до лоба цьому…

Десь посередині купальні чути сплеск.

— Непогано, — хмикає Темний Лорд. Кинувши швидкий погляд в його бік, я помічаю, що він тримає руку перед обличчям. А в руці — той самий шматок мила.

Тобто, мені таки вдалося?..

Від швидкоплинного здивування навіть злість згасає. Невже я таки стала чаклункою?..

Начебто і радіти треба, та чомусь не виходить. Внутрішня порожнеча швидко поглинає всі почуття, окрім злості та роздратування. А через те, що зараз і їх немає, я відчуваю себе відсторонено байдужою.

— А тепер тобі треба остаточно заспокоїтися та навчитися притягувати чи відштовхувати предмети в емоційно нейтральному стані. Це одна з базових навичок, які однаково корисні що в побуті, що в бою, — спокійно продовжує чоловік та відпускає мило.

Шматок повільно летить в мій бік та обережно опускається на мою простягнуту долоню. Я підозріло дивлюся — мило, як мило. Звичайнісіньке. 

— Нащо мені цьому вчитися? — повторюю своє запитання.

— Щоб мати змогу контролювати свої сили, коли наступного разу вони вирвуться на волю.

Чаклун пояснює таким тоном, ніби це якась очевидна річ. Втім, це дійсно очевидно — і я сама нещодавно про це думала. Якби в мене була можливість чинити опір Лару, то не дійшло би до всього того безчинства, я би дала йому відсіч одразу і…

…радісно зберегла б свою закоханість, чи не так? Занадто просто було би виправдати грубощі пристрастю, а дивні й безсоромні запитання — владним характером.

А він, стикнувшись з моїм опором, просто дочекався би слушнішого моменту, аби залишити зі мною наодинці та й таки завершити розпочате. Тому що Лар — впертий і завзятий.

Був. Чи ні? Треба з'ясувати.

— Лар загинув? — тихо запитую я.

— Так. Шкодуєш?

— Ні.

— Ти на диво спокійно до цього ставишся, — задумливо промовляє чаклун.

— Після того, що він зробив… — я нарешті розумію, що все ще безглуздо витріщаюсь на мило в руці, тому повертаюсь до мочалки та починаю її намилювати. — І що він збирався зробити…

— Ти зрозуміла, нащо він до тебе поліз?

Я хитаю головою, не надто бажаючи згадувати слова Лара і те, що він при цьому робив, але… Схоже, ці спогади зі мною надовго.

І я навіть не хочу уявляти, що відчуватиму, коли Темному Лорду захочеться зі мною близькості. А це незабаром може статися — он, який блідий. Хоча, він же сказав, що спалення не боїться. 

Попри мій жест, схоже, чаклун очікує на змістовнішу відповідь.

— Він щось казав про шлюбну мітку, — врешті-решт кажу я, повільно намилюючи плечі. — Що це таке?

— Це… Знак взаємозалежності. Шлюбна мітка демонструє, що маг заручений чи одружений.

— Її якось видно?

— Звичайній людині — ні. Тільки маг може відчути, якщо… зазіхає на чуже, скажімо так.

— І що йому буде, якщо таки… зазіхне?

— А тут вже починаються нюанси, — задумливо промовляє Темний Лорд.

Я чую тихий розмірений плескіт. Він наближається до мене. Намагаюсь не зважати, хоча руки починають труситися ще сильніше. 

— Залежить від того, — тепер голос чаклуна лунає з-за моєї спини, — хто заручений чи одружений.

Він м'яко, але наполегливо відбирає у мене мочалку і починає обережно намилювати мою спину. Я роблю обережний крок вперед, аби відсторонитися, але це не допомагає — чаклун слідує за мною. Відступати майже нема куди — ще пара кроків, і буде край купальні. А притиснутою до нього я вже була, повторювати цей досвід прямо зараз якось не хочеться.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍