Читати книгу - "ВІртуозна Гра, Оскар Бласт"

Розділ 30. Віртуальний Платон

Морок, в якому опинився Платон, був якимсь дивним. Він наче перебував у темряві, але ця темрява дивно світилася. Сірим маревом висіла перед очима. Він витягнув із кишені шокер, котрий заховав туди після того, як знерухомив офісника, й натиснув кнопку. Короткий блакитний розряд освітив сіру шорстку стіну. 

Отже, йому не здалося, не привиділося, і це справді відбулося: він пройшов крізь екран і потрапив по той бік. Тобто пройшла його... гм... свідомість? Він не знав, як краще назвати це – розум, свідомість, сприйняття реальності? Адже саме реальність і змінилася!

Так! Так! Він відчуває себе по-іншому! Так, як у віртуальній реальності!

Платон схопився за цю думку й почав її розвивати: його тіло лишилося там, у справжній реальності, а сам він був запроторений сюди. І ті люди у ящиках! Хлопець не мав сумніві, що той кремезний накачаний чолов’яга у третьому ящику – той самий Інстант, про якого він читав у списку гравців з райдужними вісімками. А той порожній четвертий ящик був для нього, Платона? 

Хлопець ще поклацав шокером, котрий видавав несподівано гучні звуки в сизій темряві, і роззирнувся. Наче ліворуч здавалося трохи світліше, чи то в нього вже в очах миготіли якісь блискітки? 

Платон вирішив іти туди, вліво, адже не стояти йому тут увесь час. Явно, що його кинули сюди не для того, щоб одразу випустити з цього темного коридору, чи приміщення, чи де він там зараз знаходиться. 

Рухаючись під стіною і торкаючись її рятівної твердості рукою, хлопець повільно йшов уперед, роздумуючи над тим, що ж все-таки відбулося? Чи справді це те, що першим спало на думку? 

Голова йшла обертом! Схоже, він потрапив у віртуальну реальність, в яку перейшов нетиповим способом. Пані Гроса у розмові колись згадувала, що Серж Гармаш вкладає великі гроші в якісь наукові розробки. Але навіщо?  Для чого йому піддослідні кролики, в які з якогось дива потрапив і Платон, і Емберлі, і навіть Фред?! Вже кого міг би уявити у подібній ситуації Платон, але не Фреда! 

Напевно, ця технологія, за допомогою якої Платон потрапив у вірт, діє на тіло людини, яка хоче перейти у вірт, раптово, не потребує додаткового обладнання. Чи воно просто десь існує, але хлопець його не помітив? Ти наче переходиш у вірт, як в іншу кімнату, робиш там всі свої справи, а потім повертаєшся назад. Мабуть, все так і відбувається. Але ж тіло залишається напризволяще! 

Проте, чому напризволяще? 

Платон почав думати більш практично та з прикладного боку. Адже це зараз його закинули сюди силоміць, а якщо людина сама, добровільно ступає через такий екран, то явно підготує для свого тіла якесь м’яке ложе біля стіни. Ха-ха! Тіло спить, а ти у вірті! Фраза була схожа на слоган з реклами, і Платон криво посміхнувся своїм креативним думкам. Як у фантастичних книжках!  

Але ж система життєзабезпечення! Без неї тіло довго не проживе!  

Так, звичайно, якщо потрапляєш у вірт надовго. Ембері он вже три дні сидить там! Чи чотири? А це категорично протипоказано всім віртакам! Так сидять лише віртдайди до самої смерті! А от смерть, схоже, у плани цих експериментаторів не входить! Гарно підтримують тіла свої підопічних. Хоч і шифруються, ховаючи їх у ящиках. Проте ящики гарно облаштовані, тіла точно там можуть знаходитися довгий час. Це трохи заспокоїло Платона, котрий хвилювався за себе і своє життя. І за пані Гросу хвилювався, до речі. Той Серж Гармаш повний божевільний! Аби він їй нічого поганого не зробив! 

Платон ішов і зі здивуванням, яке хиталося на межі захоплення й страху, роздумував далі. 

Це ж який прорив у технологіях! 

Схоже, тут задіяні системи передачі даних між мозком і комп'ютером напряму! Створено спеціальне програмне забезпечення, особливі інтерфейси, які дозволяють людині керувати своїм віртуальним аватаром не за класичним сенсорним та руховим принципом, а напряму за допомогою мозкових сигналів! Мабуть, задіяно якісь сенсори мозкової активності, додаткові імпульси або електроди, які можуть бути використані для точного виявлення мозкових сигналів та їх інтерпретації. Ох, Платон не був спеціалістом у ці сфері, але приблизно все це якось уявляв. 

Якими ж складними мають бути ці розробки!

Адже потрібно впровадити особливі алгоритми обробки сигналів мозку. Для перетворення отриманих мозкових сигналів в команди для керування аватаром потрібні алгоритми обробки сигналів мозку, які можуть розпізнавати інтенції* людини. Та й інтерфейс взаємодії надто складний! Необхідне спеціальне програмне забезпечення або інтерфейс, який приймає оброблені мозкові сигнали і перетворює їх на команди для керування рухами та іншими діями віртуального аватара. От як Платон зараз. Наче й живий, все відчуває, але знає конкретно, що він у віртуальній реальності, а його фізичне тіло зовсім в іншому місці. Та ще й певне візуально-предметне сканування! Адже він перенісся сюди точно в такому вигляді, який мав зовні. Навіть он шокер зберігся! Його зачитали до останнього атома і скопіювали точно таким, як в реалі!

І ці програми, що забезпечують всі ці заморочки, напевно, ще й самі навчаються, систематизують всі Платонові рухи, жести, міміку, фізичні особливості та створюють достовірну віртуальну копію. І все це забезпечує точне відтворення мозкових сигналів його намірів, рухів, дій. Тобто, не буквально його, справжнього Платона, а його віртуального аватара. 

І тут хлопця пронизала думка: а чи керує він сам собою? Може, хтось інший управляє ним, а він і не підозрює? Хлопець аж зупинився. Та ні! Не може бути! Хоча ті пігулки, які всім восьмом гравцям «Віртуозної Гри» повпихували люди з «Вірт+Реал», викликали питання і підозри. Хлопець пішов далі, помітивши, що попереду стає світліше. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍