Читати книгу - "Пробуджені фурії"

таки вжалив його кудись глибоко. — Може, ти не знаєш того хлопця аж так добре, як тобі здається?

Я гаркнув від сміху.

— Жартуєш? Я навчив його всього, що той серун знає. Без мене…

Ось воно. Я знав, що хтось іде по мене. Той, кого я не міг почути за допомогою нейрохімії, поки обмінювався прикритими образами з голосом назовні. Приземкувата, замотана в чорне фігура, що проскочила крізь отвір за п’ять метрів піді мною, з якимось зоровим і сенсорним обладнанням для спецоперацій, що надавала його голові комашиного, нелюдського вигляду.

Термографіка, звукова локація і детектор руху як мінімум… Я вже падав. Зіскочив зі свого карнизу й виставив п’яти чобіт так, щоб ударити в шию нижче потилиці й зламати її.

Щось у тому шоломі попередило його. Він відскочив убік, зиркнувши вгору й наводячи на мене бластер. Його рот під маскою розкрився для крику. Розряд розітнув повітря, крізь яке я щойно пролетів. Я приземлився й зігнувся десь за долоню збоку від нього. Заблокував удар дулом бластера, що летів на мене. З його горла вирвався тремтячий від несподіванки крик. Я вдарив його знизу в горло ребром долоні, і крик здушило від судомних позивів. Він заточився. Я випростався, подався за ним і рубонув знову.

Тоді було ще двоє.

Увійшли в рамку отвору пліч-о-пліч. Мене врятувала тільки їхня некомпетентність. Коли перший боєць душився на смерть у моїх руках, будь-хто з них міг мене встрелити — а вони натомість спробували зробити це вдвох одночасно й завадили одне одному. Я кинувся просто до них.

Я бував на планетах, де можна встрелити людину з ножем за десять метрів від себе й назвати це самозахистом. Юридичне обґрунтування таке: на те, щоб покрити цю відстань і пирнути, потрібно геть небагато часу.

І це правда.

Якщо справді знати, що й до чого, то навіть і ніж не потрібен.

Тут же було метрів п’ять або й менше. Я ступив під зливу ударів, тупнув по гомілці й підйому, заблокував зброю і з розмаху ввігнав ліктя в обличчя. Він випустив бластер, а я підхопив його. І вистрілив променем зблизька.

Заглушений вереск і короткочасний вибух крові, коли плоть луснула від жару, а тоді припеклася. Зашипіла пара, і їхні тіла полетіли вниз. Мені випало трохи часу на те, щоб коротко вдихнути й глянути на зброю в руці — гімняний «Сегед-Жар» — а тоді інший промінь бластера відбився від поверхні сплаву біля моєї голови.

Вони сунули купою.

З усією твоєю підготовкою — як ти став заробляти дешевими убивствами?

Мабуть, ти просто некомпетентний серун.

Я відступив. Хтось просунув голову крізь овальний отвір, і я відлякав його ледь націленим виверженням вогню.

Ще й до всирачки захоплений самим собою.

Однією рукою я вхопився за виступ і підтягнувся вгору, зачепився ногами за широку спіральну рампу, що вела до мого першого сховку на антресолі. Геконівська хватка чохла «Ейшундо» не спрацювала на сплаві. Я ковзнув, знову марно зачепився рукою і впав. Двоє нових бійців увірвалися крізь отвір ліворуч від того, який я закривав.

Я навмання низько пальнув з «Сегеда», намагаючись зачепити тих, хто страхував їх іззаду. Промінь відрізав ступню бійцеві справа. Вона закричала й спотикнулася, схопилася за поранену ногу й без усякої грації повалилася вниз і випала крізь дірку в підлозі. Через цей же отвір ізнизу долетів її другий крик.

Я підвівся з підлоги й кинувся на її напарника.

То була незграбна бійка, нам обом заважала зброя, що ми її мали в руках. Я кинувся вперед, махнувши руків’ям «Сегеда», він зблокував і спробував підняти свій бластер. Я відбив зброю вбік і копнув бійця в коліно. Він відбив напад власним ударом гомілкою. Я запхнув руків’я «Сегеда» під його підборіддя і наліг на нього знизу. Він випустив зброю й одночасно гупнув мене кулаками в шию збоку і в пахвину. Я хитнувся назад, якось утримав у руці «Сегед» і раптом отримав корисну дистанцію. Відчуття близької небезпеки крізь біль прокричало своє попередження. Боєць вихопив збоку зброю і навів її. Я смикнувся вбік, начхавши на біль і попередження про небезпеку в голові, і вирівняв бластер.

Різкий сплеск тканин від пострілу в голову бійця. Холодний полон станерного шоку.

Моя долоня спазматично розтиснулася, і «Сегед» потарабанив кудись униз.

Я заточився, і в мене з-під ніг зникла підлога.

…драні марсіянські будівельники…

Я вилетів із гніздища, наче бомба, і безкрило падав, полетівши геть від різко звуженої зіниці моєї свідомості.

Розділ вісімнадцятий

Не розкривати очі, не розтискати ліву руку, не рухатися.

Слова звучали наче мантра, наче заклинання, і, здавалося, хтось кілька годин співав мені цю пісню. Не впевнений, що зміг би вчинити якось інакше — вся моя ліва рука була крижаною задубілою гілкою від зап’ястя до плеча, а очі ніби глиною заліпило.

Плече здавалося викрученим або вивихнутим. В усіх інших місцях тіло пульсувало більш загальним болем від станерного похмілля. Було холодно в усе.

— Не розкривати очі, не розтискати ліву руку, не…

— Я почув і з першого разу, Розкопко. — Горло ніби забилося. Я кашлянув і відчув лячне запаморочення. — Де це я?

Коротке вагання.

— Професоре Передчутливий, мабуть, із цією інформацією було б легше розібратися пізніше. Не розтискайте ліву руку.

— Ага, зрозумів. Ліву руку не розтискати. Як вона там, подовбана?

— Ні, — мимохіть сказав конструкт. — Виходить, що ні. Але ви тримаєтеся тільки на ній.

Шок увійшов, наче кілок у груди. Тоді приливна хвиля штучного спокою, яку нагнала обробка. Посланці мають бути в цьому майстрами — прокидатися в несподіваних місцях є базовою умовою задачі. Не панікуєш, а просто збираєш дані й розбираєшся з ситуацією. Я важко ковтнув.

— Ясно.

— Тепер можете розкрити очі.

Я поборов біль від станерного ураження й таки зміг розтулити повіки. Кліпнув кілька разів, щоб стало ясніше в очах, а тоді пожалкував. Моя голова звисала на праве плече, і єдине, що я бачив нижче нього — п’ять сотень метрів порожнього повітря, а тоді підніжжя гори. Холод і запаморочлива хитавиця миттєво знайшли логічне пояснення. Я теліпався, ніби повішений за ліву руку.

Мене знов обпекло шоком. Я насилу зміг запхнути його десь інде й незграбно повернув голову, щоб подивитися вгору. Я затиснув у кулаку зеленуватий трос, що з обох боків безшовно зникав у димно-сірій поверхні сплаву. Опори й шпилі з того ж сплаву стирчали під дивними кутами й оточували мене з усіх боків. Я й