Читати книгу - "Скрипка «Спіріт Лейку», Клер Бержерон"

власну свободу й знову мати можливість вибирати власну долю.

На світанку чоловіки пішли на полювання. Вона бачила, як вони полишали табір у повній тиші з карабінами в руках. Аранк зостався, можливо, щоб піклуватися про неї. Його присутність її заспокоювала.

— Ми живемо з мисливства і рибальства, — пояснила Розен, яка доєдналася до неї біля струмка, куди вона пішла освіжитися. — Ми продаємо шкури комерсантам, тож можемо купити борошно, цукор й інші товари. Відколи відкрився Спіріт Лейк, ми продаємо туди рибу. Сьогодні Аранк має її відвезти. Я поїду з ним і спробую зустрітися з Етьєном Лєпіном.

— Щоб він допоміг нам забрати Віталія?

— Так. Ви ж знайомі з ним, думаєте, ми можемо йому довіряти?

— Сержант Лєпін — найсимпатичніша людина в усьому таборі. Його доброта до мене й інших в’язнів видається щирою, але...

Вдалині почувся тупіт копит.

— Не може бути, щоб поверталися наші чоловіки, — здивувалася Розен. — Цікаво, хто б то міг їхати з тієї сторони!

Заінтриговані, дівчати повернулися до табору. За наметами на узліссі підрозділ солдат під командою сержанта-майора Овена Мартінса перейшов на повільну рись. Група зупинилася перед Аранком, й офіцер спішився.

— Нам стало відомо, що ви знайшли мадам Тефаняк, — заявив він, роззираючись навкруги. — Чудова новина! Де вона? Я її не бачу...

Заскочений зненацька індіанець не знайшовся, що відповісти.

— Ми саме готувалися перевезти її до Ліллієнвілля, — мовила Соканон, підійшовши до групи. — Ми знайшли її вчора. На жаль, жінка зазнала великих страждань. Ми хотіли, щоб вона набралася сил перед тим, як повернеться до себе.

Старійшина хотіла зберегти їхні стосунки з військовими. Тепер, коли хитрість відкрилася, не було іншого вибору, як підкоритися вимогам солдат. Віддавати їм Олену було шкода, та вони не могли зробити інакше.

Ще слабка, Олена відчула, як земля тікає з-під ніг. Вона похитнулася й упала.

— Бачите, — зауважила Соканон, поспішаючи на допомогу, — вона ще слабка.

Мартінс не міг заперечити очевидне.

— Не бійтеся, ми самі доправимо її сьогодні до Спіріт Лейку, — запропонував Аранк.

— Буде краще, якщо вона поїде з нами, — наказав сержант-майор.

Він підійшов до юної українки, яка спиралася на плече Соканон.

— Ваша сім’я зрадіє, що ви жива. Ми нічого їм не казали перш ніж упевнитися, що індіанці вас усе ж знайшли.

Олена затремтіла, як бентежна лань перед хижаком.

— Ви ж бачете, що вона не зможе сісти на круп коня, — зауважив індіанець, — вона ж ледве стоїть.

— Мої люди зроблять ноші й понесуть її.

— Обійти озеро — неближня дорога, а пішки деякі частини стежки майже непрохідні, особливо о цій порі року. Якщо погодитеся, то ми перевеземо її каное, а ви зустрінете нас на тому березі біля Спіріт Лейку.

— Так, ви маєте рацію, але я вимагаю, щоб один із військових вас супроводжував.

Він показав на Дарріла Ґордона.

— Ми чекатимемо на вас із того боку. А тим часом повідомимо сім’ю мадам Тефаняк. Не затримуйтеся. Я розраховую на вас, Ґордоне.

Сержант-майор скочив у сідло. Як тільки підрозділ від’їхав, Аранк підійшов до Розен і тихо попросив попередити Александра. В цей час Соканон відвела Олену до свого намету.

— Я допоможу їй підготуватися, — сказала вона, проходячи повз лейтенанта. — Ти ж, Аранку, поклади подушки й ковдри в каное.

Олені здалося, що сонце згасло і знову настала пітьма у її житті. Спустошена, вона дозволяла поводитися із собою, як із лялькою.

* * *

Трохи пізніше, коли побачив, як кінь Розен несеться потрійним галопом, Александр зрозумів — щось сталося.

— Не може бути! — скрикнув він, коли дізнався новини. — То моя вина, я був недостатньо обережним. Мабуть, хтось з охоронців мене бачив учора й простежив аж до вашого табору.

— Що трапилося? — поцікавився Едмон, який не зрозумів синову поведінку.

— Мав би сказати вам раніше, — визнав син ламким голосом. — Аранк знайшов Олену. Вона переховувалася в селищі в індіанській резервації.

— А чому переховувалася?

— Тату, я не можу розказати все в деталях. Оленин чоловік зґвалтував її й кинув посеред лісу в ніч, коли була гроза. Олена стала жертвою жорстокості Петра Тефаняка.

— Ти кажеш про її чоловіка?

— Так, він справжній монстр.

Едмон дивився на сина, не розуміючи, куди той веде. Як чоловік міг зґвалтувати свою дружину?

— Аранк має доправити її до Спіріт Лейку на каное, — додала Розен.

— Ходімо зі мною до табору, — мовив Александр. — Ми розкажемо її історію коменданту. Ми не можемо дозволити, щоб Олена повернулася до Петра.

— Ти втручаєшся в речі, які тебе не обходять, — зауважив Едмон, намагаючись утримати сина.

Та двері вже зачинилися за ним.

— Що відбувається, — запитала Імельда, занепокоєна розмовою.

— Нічого важливого, — відповів Едмон, не бажаючи хвилювати її. — Можеш повернутися до своїх бухгалтерських книг.

І вийшов на ґанок. У хмарі куряви Александр і Розен зникли за горизонтом. Яка жахлива трясовина затягує його хлопчика?

Александр і Розен прибули в табір Спіріт Лейк у той момент, коли каное приставало до берега. На самому краєчку пристані стояв Віталій — радість переповнювала його. Петро стояв осторонь. До невістки пішов Микола, та Віталій відштовхнув його і кинувся на шию сестрі, яка похитнулася під його вагою. Підтримувана Аранком, вона подолала перехід, тримаючи Віталія за руку. Група зупинилася перед комендантом.

— Ласкаво просимо додому, — сказав їй офіцер замість привітання.

Прокладаючи дорогу серед сімей в’язнів, які прийшли привітати врятовану, Александр став поряд із Борденом.

— Мосьє, — заявив він, — ви не можете дозволити Олені Ловенець повернутися до Петра Тефаняка.

Підполковник здивовано зміряв поглядом прибульця.

— І з якої ж причини я мав би заборонити дружині повернутися до свого чоловіка?

— Бо цей бридкий тип зґвалтував її!

Дивлячись на дівчину, що тремтіла від слабкості, здавалося, замислився, в кутиках його губ застигла скептична посмішка. За будь-яких обставин він не має виказати слабкість перед цими людьми.

— Як ви наважилися стверджувати, що чоловік зґвалтував свою власну дружину? — нарешті запитав він ображено. — Ця історія вже починає далеко заходити. Мосьє Лявальєр, прошу покинути табір і повернутися додому!

Тоді наперед вийшов Аранк.

— Я підібрав мадам Олену в лісі, майже голу, її одяг було розірвано. Її чоловік кинув її після того, як насильно скористався нею. Спитайте у неї, чи це правда.

Борден зрозумів, що влучив у пастку і повинен вирішити конфлікт, зберігши власний авторитет.

— Слова дружини нічого не варті, — заявив він, підвищуючи тон, — вона може розказати казна-що, якщо хоче