Читати книгу - "Сонце, молодість, салют, Світлана Бонд"

Мовчання. Мабуть, хлопців вона зачепила за живе, перекидалися розгубленими поглядами й ніхто не наважувався голос подати.

- Валіть звідси, не ваша кімната, - спокійно попросила Альбіна.

Варя рушила першою, але зупинилася біля дверей.

- Інгрід зайняла моє місце в отриманні гранту. Тільки тому, що її мачуха - директорка школи. Як ще я маю ставитися до людини, яка псує моє майбутнє?

- Ти і є людина, яка псує твоє майбутнє, - підчепила Альбіна. - Спрямуй енергію в потрібну сторону і ніякий грант не знадобиться.

Варя невдоволено фиркнула і покинула кімнату. За нею всі інші, зокрема й Альбіна.

***

Коли на вулиці потемніло, загони почали збиратися на головній площі, де було підготовлено все для прощального багаття. Хтось чекав на цей день із нетерпінням, бажаючи якнайшвидше поїхати, більшість же навпаки - за три тижні стали великою дружною родиною і не хотіли, щоб зміна закінчувалася.

Сьогоднішній день багато в чому був схожий на звичайну дискотеку, все та сама музика, той самий діджей - тобто кожен вожатий по черзі. Але ніхто не танцював, вони дивилися як Галина Андріївна виходить зі смолоскипом і підносить його до величезних гілок, які вже наступної секунди спалахнули. Почулися вигуки та задоволений свист, вогонь розпалювався, так само тепло було в серцях хлопців та дівчат, що уважно слідкували за полум'ям.

На колонках заграв гімн табору. На початку зміни, коли відпочивальникам доводилося наспівувати його під баян Валєри, всі кривилися і халтурили, але зараз заспівали, не змовляючись. Ця пісня, яку спочатку вони вважали ганебною і не сучасною, запала в душу настільки, що тепер вони співали її з гордістю, мріючи поставити цей вечір на паузу.

Коли багаття розміром у кілька метрів догорало, почулися звичні пісні, і танці продовжилися. Діана сіла на лавку поруч з Алісою, на секунду відірвалася на телефон, як між ними сів Діма.

- Ну що, готові прокинутися в зубній пасті?

- Це ти так у Королівську ніч будеш розважатися? - усміхнулася Аліса.

- Поки можу грішити тільки так.

- На жаль, у нас двері зсередини на ключ зачиняються, чи не так, Діано?

- Угу, - пробурчала вона.

- Пити захотілося, - Аліса різко піднялася з лавки. - Піду склянку соку вкраду.

Діана стиснула щелепу у відповідь на втечу подруги. Знає, зараза, що двом друзям поговорити потрібно, але могла б робити це не так несподівано. Ще підозри викличе, що їй усе відомо. Хоча вони ж найкращі подружки, там усе одне одному розповідається, можливо, не відразу, але розповідається.

- Давно тебе не бачив... - видавив Діма.

- Кінець зміни, не дивно, - як ні в чому не бувало відповідала Діана.

- А взагалі я поговорити хотів, щоправда, не знав, як почати, - зам'явся він. - Ми тоді п'яні були і я взагалі вже не впевнений, що мені це не наснилося.

Діана опустила очі. Могла б прикинутися, що нічого не було, а той поцілунок - його сон. Після цього точно вийде спілкуватися як раніше, але з її пам'яті таке не зітреш.

- Просто перепили, з ким не буває? - кинула вона. - Мені здавалося, я вже не в тому віці, щоб залишати це зовсім без уваги. Але тут я погодилася б забути.

- І тебе це не напружує? - запитав Діма. - Тобто це не вплине на нашу дружбу? Просто мені трохи... ніяково.

Але говорив він так чітко й рішуче, що Діана сама губилася. Хоча до цього була впевнена, що зможе спокійно винести їхню розмову.

- Не вплине, - запевнила вона. - Ми ж друзі, тож забули.

До них повернулася Аліса зі склянкою апельсинового соку і трубочкою, яку в їдальні важко знайти, вже в когось поцупила. Вона притулилася спиною до дерева і глянула на натовп. Діти фотографувалися біля багаття, підкликали вожатих, сміялися і плакали одночасно. Щоразу одні й ті самі тужливі видовища.

Коли Діма пішов до свого загону, Аліса кинулася до Діани.

- Ви поговорили?

- Поговорили, подружко, дякую, - з награною злістю процідила Діана. - Я не знала куди себе подіти, ти трохи невчасно втекла.

- Завжди рада допомогти! - вона посміхнулася.

Заграла повільна музика, заманюючи закохані парочки на танець. Першими скористалися можливістю Христина з Мішею, вийшли в центр площі й, обійнявшись, віддалися мелодії. На тлі молоді, що не сприймала ці пісні серйозно і витанцьовувала по одному, вони дуже виділялися. Христина в темній сукні обіймала Михайла, що вперше був у сорочці та звичайних джинсах. Вони повільно рухалися і, не кліпаючи, дивилися один одному в очі.

- Такі гарні, намилуватися не можу, - прокоментувала Діана.

Її захоплювали молоді люди, які давно у стосунках і ніщо не здатне зруйнувати їхнє кохання. Мабуть, відвикла від такого, поки що їй не дуже щастило, а от двоє колег виглядали неймовірно щасливими, нічого навколо не помічали.

Аліса у відповідь на її слова випадково подавилася соком.

- Усе добре? - Діана ляснула її по спині.