Читати книгу - "Тріумвірат. Дитя вогню, Яна Паувел"

— Це не те, що я можу контролювати, — відвівши погляд сказав він, наче це усе пояснювало.

Вітольд провів рукою по волоссю. Він не може контролювати… Скільки через це померло вампірів, а перевертнів… Його клан…

А все тому, що він намагався пробудити Деймоса? Якщо так подумати, тоді з гібридом він сказав те саме…

— Що це означає?

Вільгельм несподівано розсміявся. Це був різкий, моторошний сміх. 

— Знаєш чому древні обертали так багато людей? — насміявшись запитав він. —Чому незважаючи на наявність дітей Деймос створив нас – вартових?

— Ти мені скажи, — обережно обійшовши стіл, мовив князь. Чомусь зараз він більше ніж зазвичай відчував від вартового загрозу. — Ти знав їх особисто.

Вільгельм хмикнув і якось дивно посміхнувся.

— І справді, кого я запитую… Ти ж навіть не усвідомлюєш, яку владу над оберненими дає твоя кров. — Вітольд здригнувся. — Подумай, чи був хоч хтось із клану, хто зміг би ослухатися твого прямого наказу. — Ві зрозумів на що натякає вартовий і різко побілів. — Ти ніколи не запитував у своїх людей, як це відчувається? — Вартовий з божевільним блиском в очах підійшов до столу і схилився над ним. — Хоча, можливо, їм не доводилося відчувати подібне, — він несвідомо торкнувся центру своїх грудей. — Коли твоє тіло рухається всупереч твоїй волі… Коли почуття господаря мають вагоміше значення ніж твої власні… — Вільгельм замовк і заплющив на мить очі. — Деймос не просто так не ділився кров’ю зі своїми жінками. Сила, спритність, вічна молодість, — він фиркнув, — повна маячня. Все що ти отримуєш, випивши крові Деймоса – рабський нашийник, якого неможливо позбутися.

Ві ще ніколи ні від кого не відчував такої загрози. Усі його інстинкти волали про небезпеку. На шкірі виступили сироти, а волосся на загривку стало дибом.

— Тепер я розумію, — не зводячи з вартового настороженого погляду мовив він.

Вільгельм випрямився і пересмикнув плечима. Його очі знову стали холодними і байдужими.

— Двадцять шість років тому… — він запнувся, і Вітольд зрозумів, що він намагався сказати, тільки коли на горлі вартового виступили сліди заборони.

— Ти намагався пробудити Деймоса...

— Я краще за будь-кого знаю який він і на що здатен. Але це єдиний спосіб зупинити їх.

— Союз… — Вітольд сів у своє крісло і прикрив долонею обличчя. — Якби ти не знайшов тоді чистокровного фенікса…

— Не я її знайшов, — несподівано заперечив вартовий. — Агнес сама прийшла до мене. — Вітольд розгублено подивився на нього. — І те що трапилося п’ятнадцять років тому було неминучим. Дідрик, Антоній, Дамір – хоч як усі вони ненавиділи древніх, заздрість була сильнішою. Ось звідки ростуть ноги у їхньої одержимості чистотою крові. Ось чому Дідрик так сильно прагне заволодіти твоєю сестрою. Ти ж знаєш, що кров обернених не володіє тими ж властивостями, що і кров народжених. Він уже багато чого спробував: переливання крові, поїдання нутрощів, експерименти на людях. Він обернений першого покоління, але його кров не може нікого зцілити чи обернути. А перевертні… Ти не уявляєш, як сильно Дідрик їх ненавидить. Я добре пам’ятаю той день, коли Тормент обернув його. Він був єдиним хто вижив в тому селі. Кишки, відірвані кінцівки… понівечені тіла… І серед усього цього двадцятирічний переляканий хлопчина з розпоротим животом, — Вільгельм підійшов до вікна і, схрестивши руки на грудях, подивився на князя. —Перевертні в ті часи були не такими цивілізованими як зараз. Я пам’ятаю часи, коли Дідрик боготворив Тормента, але це не завадило йому встромити древньому ніж у спину. Наскільки мені відомо, — з іронічною посмішкою на губах додав він.

Саме ця посмішка і привела Вітольда до тями. Він більше не відчував такої загрози як раніше, але все ще не міг розслабитись.

Розповідь вартового змусила його багато на що подивитися з нового боку. Всі знали як сильно Дідрик ненавидить перевертнів. Але ніхто не розумів чому. Ще за часів Тріумвірату ширилися чутки про його жорстокість і нетерпимість. Дідрик багато заборон накладав на своїх людей. А ті, хто наважувався виступити проти, безслідно зникали. Тепер, дізнавшись про його минуле, Ві починав розуміти звідки ростуть ноги у його нетерпимості. Але повірити в те, що він відрядив людей знищити зграю просто через свою ненависть….  Якби це було правдою, він зробив би це раніше. Значно раніше. І чому саме скіфські вовки?

Хоча, якщо так подумати… Норвезькі вовки майже вимерли… Останнім представником їхнього виду, якого Ві бачив на власні очі був той гібрид. Хоча, є ще його син…

Князь мимоволі нахмурився.

— Деймос був тим, хто заснував Тріумвірат, ти знав?

Вітольд здригнувся і розгублено подивився на вартового.

— Намагаєшся змінити тему?

Вартовий заперечно хитнув головою.

— В ті часи все було не так як зараз. Демони, дракони, фенікси… Чудовиська про яких зараз можна почути тільки в легендах… Вони не ховалися від людей. Не боялися викриття. В результаті між ними точилися постійні війни за територію. Ось чому налагодження зв’язків здавалося Деймосу важливим. На відміну від інших, він ніколи не недооцінював людей. Спершу він уклав союз із демонами. Це було легко зробити, у нього значно більше спільного з ними ніж з теперішніми вампірами. Союз з перевертнями був укладений через шлюб. Ось чому він довірив…