Читати книгу - "Невидимі сліди, Марі-Анна Харт"

— Сідай в машину, Кейт.

Вона на мить вагалася, не знаючи, чи варто сідати в його машину, але розуміла, що відмовити не буде варіантом. Її серце билося швидше, коли вона сіла в машину і закрила дверцята. Олівер рушив із місця без єдиного слова, не чекаючи на її реакцію.

— Я більше доби не спав, — сказав він після кількох хвилин мовчання, його голос був холодним, але в ньому відчувалася і стомленість. — Ми поїдемо в готель. Тобі потрібно поспати.

Кейт нічого не відповіла, лише дивилася в темне вікно. Вона була настільки розбитою всередині, що нічого не могла сказати. Весь цей час вони мовчали, кожен занурений у свої думки.

По дорозі до готелю Олівер несподівано витягнув телефон і на швидку руку набирав повідомлення.

— Я знайшов її, — сказав він, повернувши телефон до себе. — Вона в порядку.

Кейт відчула, як ці слова не особливо змінюють ситуацію. Все залишалося незрозумілим, вона не знала, що їй далі робити, і хоча здавалося, що Олівер зробив усе, щоб допомогти, але ще більше заплутував її в цій ситуації. Мовчання наповнювало машину, і цей короткий шлях до готелю був єдиним моментом, коли вона дозволяла собі відпочити від всіх хвилювань.

У номері готелю Олівер поставив сумку поруч із ліжком і дивився на Кейт, яка стояла біля вікна, погляд якої був поглиблений у темряву ранкового міста. Вона виглядала втомленою та  нещасною. Здається, вона була занадто змучена, щоб щось сказати.

Олівер вдихнув глибоко і підійшов ближче, розглядаючи її з відстані. В його погляді відчувалася не тільки турбота, але й внутрішнє невдоволення. Він відчував величезний тягар, і питання, яке давно не давав йому спокою, знову повернулося.

— Чи повинен я стерегти тебе? Щоб ти не зробила якусь дурницю? — запитав Олівер тихо, його голос був м'яким, але в ньому знову звучала хвилювання. — Чи я можу просто лягти і ти будеш спокійно спати?

Кейт злегка повернула голову і поглянула на нього. Вона відчувала біль і втому від усіх подій, що сталися, але зараз її лише мучило питання, що далі.

— Я нікуди не піду, Олівер, — відповіла вона голосом, який був ледве чутним. — Я буду просто спати.

Олівер кивнув, а потім повільно присів на край ліжка, але не підходив занадто близько. Він дуже хотів бути з нею поруч, але не наважувався на більше, боячись зробити крок, який міг би порушити її особистий простір. Вони лягли на ліжко поруч, і тиша між ними була гнітючою.

Олівер не міг заснути. Він повертався на бік, прислухався до її дихання, яке ставало рівнішим із кожною хвилиною. Боячись порушити спокій, він залишався нерухомо, дивлячись у темряву, відчуваючи її присутність поруч.

З кожним подихом він чекав, поки вона остаточно засне. Коли він почув, як її дихання стало спокійним і рівним, Олівер відчув невеличке полегшення. Він закрив очі і дозволив собі зануритися у дрімоту, спокійно і глибоко засинаючи тільки тоді, коли був певен, що вона безпечно і тихо спить поруч з ним.

Кейт прокинулася з важким головним болем, її обличчя було бліде, а в очах стояла якась безнадійна туманність. Вона повернула голову і побачила, що Олівер вже сидить на ліжку, тихо спостерігаючи за нею. Він виглядав втомленим, але його погляд був м'яким, сповненим турботи.

Між ними наступила незручна пауза. Кейт не знала, що сказати. Вся ситуація була складною для неї, і навіть перебувати в тому ж просторі з Олівером стало важким випробуванням. Врешті-решт першим порушив мовчання Олівер.

— Ти голодна? — запитав він тихо, з м'яким виразом на обличчі.

Кейт кивнула, але її погляд залишався відсутнім, немов вона була десь далеко. Вона не могла викинути з голови всі емоції, що накопичилися за останній час. Тільки через кілька хвилин вона набралася сміливості, щоб запитати.

— Ти знаєш… — почала вона тихо, але не змогла завершити речення.

Олівер на кілька хвилин замовк. Він дивився на Кейт, а потім, здається, вирішив відповісти на її запитання.

— Так, — сказав він тихо, — мені вчора сказав Йен. Мені дуже шкода.

Кейт відчула, як сльози починають підступати до очей. Вона не могла зупинити їх, коли вони тихо котилися по її щоках. Відчуття болю і безпорадності нарешті прорвалися через її стриманість. Вона швидко відвернулася від Олівера, ховаючи обличчя в руках, намагаючись заспокоїтися.

Олівер дивився на неї з тривогою, але не наважувався підійти ближче. Тоді він тихо запитав:

— Ти хочеш про це поговорити?

Кейт, не дивлячись на нього, тихо відповіла:

— Ні.

В її голосі звучала така втома, що Олівер вирішив більше не наполягати. Він залишив її у тиші, сподіваючись, що вона сама знайде спосіб впоратися з болем, який її переповнював.

Олівер вийшов, залишивши Кейт одну в номері, і вона знову відчула гнітючу тишу, що заповнила простір. Вона сиділа на ліжку, ковтала сльози, намагаючись не думати про те, що сталося, і про те, як важко було знову повернутися до реальності.