Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

–Не дозволиш їм що? – не зрозумів Найджел.

–Хто вам узагалі сказав, що я могутня? – запитала Ельга.

–Ну, вже вочевидь не пересічний стихійний маг. – хмикнув Пітер. – Навряд чи ти врятувалася б від мого вогню, володіючи тільки льодом.

–Підтримую. Ти й на блискавки зазіхала.– кивнула Калерія.

–Чого ви від мене хочете? – запитала Ельга, дивлячись на Хельса.

–Якщо за справою стоять вищі, то суть їхнього плану можна зрозуміти тільки за допомогою проникнення в душу одного з них. Прості маги, які не володіють навичкою, можуть загубитися в міжсфері й не повернутися в тіло. Ельга сильніша за нас, а тому зможе проникнути в думки Душечтеця, щоб зрозуміти, що до чого.

– Зачекай. А хіба не Містифікатор замішаний у цьому? – не розумів Пітер.

–Проникати доведеться не в думки, а в душі. – відповіла Хельґа.– Містифікатор добре приховує свій розум від вторгнення.

– А Душечтець ні? – запитав Найджел.

– Він давніший і сильніший за Містифікатора, але він провідник душ, а тому здатен проникати в них. Така магія має високу ціну, адже потрапляючи в душі інших, його власна залишається такою ж відкритою. – пояснив Хельс.

–Що? Тобто... чого?!– не розумів Найджел.

–Це складно пояснити. – пом'якшився Хельс. – Душа – це сутність. Маги, що володіють чарами впровадження в душі, натомість не можуть залишити закритою свою, це заважає їм читати. Однак влізти в душу до сильного мага неможливо, не випустивши свою з тіла.

– Тобто, Душечтець сильний маг, але його сила робить слабким його самого? – не зрозумів Найджел.

– Це ціна. – похитав головою Хельс. – За будь–яку силу доводиться одного разу заплатити. Ми зрозуміли це, заплативши найдорожчим.

Хельґа обійняла чоловіка і поклала голову йому на плече. Ельгорт скривився.

–Це небезпечно. – хитав головою він. –Я не хочу, щоб Ельга в цьому брала участь.

–Я був на такому сеансі. – кивнув Джим.– Це не страшно.

– В ім'я всього святого... Хто сказав тобі, що мені страшно? – рявкнула Ельга.

– Не за себе.– продовжував він, посміхнувшись.

Ельга злісно глянула на Джима, а потім, окинула всіх поглядом. «Вона боїться за нас?» – думав Найджел, він ніколи б не подумав, що вона прив'язалася до них. Але це чомусь підняло йому настрій.

–Я захищу твою сім'ю. – відповів Джим.– Закрию щитом усіх, кого вийде.

– Земський...– почала Ельга.

–Знаю... ти мене не шануєш.– відповів він, опустивши очі.

–Та, ні. Просто... Дякую.– сказала вона, глянувши на нього.

Джим усміхнувся, киваючи їй.

–Що мені робити? – запитала Ельга, повертаючись до Хельса.

–Твоє завдання покинути своє тіло, фізично воно теж буде під щитом, але ментально, ти маєш скерувати чуття до Душечтеця. Згадай його зовнішність, його голос і особливо – його очі. Не дарма їх називають дзеркалом душі, саме так і читається душа людини, тож уяви його і коли відчуєш, що він перед тобою: уважно зазирни у його очі, тоді його душа буде відкритою.

Ельгорт закотив очі й послав Джиму злісний погляд.

–Ельго… Ні.– став просити він.

–Ельгорте. – повернулася вона до нього. – Так. Якщо я можу врятувати Ґотлін, я це зроблю. – вона перевела погляд на Хельса. – Як я зможу покинути тіло?

–Нам потрібне тихе, зачароване місце.– відповіла Хельґа. Я проведу сеанс.

– Але ви ж...– Найджел запнувся.

– Так, ми втратили наші сили. –відповіла вона, глянувши в його очі. – Але заклинання я знаю. І Ельга зможе проговорити їх сама, а що не зможе, допомагати будемо всі. Кожен з нас.

–Я стережу хатину в лісі, вона схована від смертних маскувальним заклинанням, а від магів – заклинанням часу, там нас не знайдуть, і скільки б часу ми не провели там, зовні буде та сама година, що й, коли ми ввійшли в хатину.– відповів Джим.

–Зручно.– реготнув Найджел.

–Не для того, щоб коротати довгі двісті років.– повідомив він, супроводивши репліку довгим поглядом на Ельгу.

–Тоді вирішено.– відповіла вона, ігноруючи погляд хлопця.

–Я перенесу.– повідомив Норес.– Я знаю поле, де стоїть хижа. Нам не можна втрачати час.

Всю компанію огорнув туман, Найджел мало не втратив рівновагу, так блискавично вони опинились біля невеликого поля. Сиру землю вкривали ледь проткнуті зелені паростки. Вдалині виднівся будиночок, схожий на напіврозвалений сарай. Майже згнила деревина, сірий і коричневий наліт, загалом Найджел відзначив про себе, що хатина зовні була не надто привабливою. Він навіть задумався, чи хоче наближатися до неї разом з іншими.

Усередині хатина була дуже темною, вікна були закриті густим павутинням, важкий затхлий запах у будиночку заважав зосередитися. Найджел придивився, звикаючи до темряви. Коли тіні розвіялися, він помітив слабкі обриси меблів. В одній із кімнат стояло ліжко в романському стилі, на ньому лежав дірявий запорошений смугастий матрац. Сірі застарілі стіни, крізь розбите вікно проросли колючі чорні гілки дерева. Дві маленькі білі тумбочки напівлежали розваленими, здається, він навіть чув їхній змучений скрип. У будинку явно не раз побували мародери, ніяких цінних предметів тут не було. Це місце було схоже на притулок, в'язницю, що завгодно, але не будинок. Воно було позбавлене простих деталей затишку і зовсім не схоже на улюблений куточок. Якщо Джим і жив тут, то явно не для пошуку натхнення. Радше цей будинок слугував для нього ув'язненням. Але, що такого могло статися в житті пустотливого легковажного хлопчини, якого Найджел бачив постійно фліртуючим, усміхненим і веселим?