Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

Найджел ступав повільно, скриплячи гнилими мостинами. Деревина була старою, місцями підгнившою та вологою. Хлопець потягнувся до дерев'яних віконниць, одна зі стулок заїла і не піддавалася його силі, інша відчинилася наполовину, різко вдарившись об кут стіни. Пил піднявся, стаючи видимим на світлі, і залетів у ніс та очі. Він швидко закліпав, намагаючись позбутись смітинки у оці, і помітив на одній з уцілілих тумбочок з облізлою фарбою темно–зелену скляну пляшку від вина, дві пляшки лежали на підлозі. Схоже, Джим заливав своє горе в цьому будинку. Але, знову ж таки, яке? У неприбраній спальні були дверцята до іншої кімнатки, в якій стояло запорошене сіре крісло, поруч причаївся, начебто ховаючись, маленький журнальний столик з розхитаними ніжками, темні вікна закривали зламані жалюзі, зверху звисав покритий пилом та брудом, майже чорний тюль. З іншого боку кімнати був письмовий стіл зі світлого дерева, біля стіни притиснута книжкова шафа з такого ж дерева і рвана запорошена пилом парасолька, залишена колись на "просохнути", і навіки забута в цій настільки ж забутій богом хатині.

Письмовий стіл підпирали два стільці, на одному з них сиділа Хельґа, поруч стояв, спершись на стіну Хельс. Ельга розмістилася на іншому стільці, вона відкинулася на спинку, її ноги були схрещені, а голова повисла на плечі, довге волосся, що здавалось зараз кольору темної сталі, ледь не торкалося підлоги. Айларіан сидів біля неї, поклавши лапу і голову на її коліна. Решта магів сиділи на підлозі, щільно заплющивши очі, схоже, що всі в кімнаті чаклували, за винятком Найджела і Есме. Ельгорт сидів на підлозі, тримаючи сестру за руку. Він повернув голову на Найджела і сказав голосом, сповненим хвилювання:

–Потрібно якось її повернути. Вона загубиться.

–Вона ще не все дізналася.– холоднокровно відповів Хельс.

–Ні. Поверни її. Досить уже.– рявкнув Ельгорт, піднімаючись.

–Кажу ж тобі.– повідомив Хельс.– Рано ще.

–Він має рацію, Хельсе. – погодилася Хельґа, розплющивши очі. – Я намагаюсь поклкати її уже три хвилини. Вона не відгукується. Так довго перебувати поза тілом дуже небезпечно, вона ризикує не повернутися. Запалюй свічку. Пробуди інших. Влаштуємо спіритичний сеанс.

 Через кілька хвилин усі розсілися навколо столу, у центрі якого стояла свічка. Ельга продовжувала сидіти на стільці в несвідомому стані.

–Візьміться за руки, і щоб не сталося, не відпускайте. Повторюйте за мною.

Вони всі взялися за руки, повторюючи слова невідомої мови за Хельґою що, щільно заплющила очі проговорюючи заклинання.

Найджел відчув, як раптом у нього заклало вуха.

–Заклинання подіяло.– відзвітувала Хельґа. –Ельго! Чи ти чуєш нас? – покликала вона.– Дай нам знак. Будь–який.

Найджел насторожився. Спочатку нічого не відбувалося. А потім іній почав розповзатися по столу, підбираючись до свічки, і та згасла. Найджел нервово ковтнув, відчуваючи мурашки, що біжать по всьому тілу. Хельґа ствердно кивнула. Пітер дихнув на свічку і та знову запалала.

–Ельго. Ми закликаємо тебе всіма нашими силами, повернися у своє тіло. Почуй нас.

Стіл почало трясти. А потім просвистів морозний вітер, і стулка, яку Найджел не міг віддерти з вікна, злетіла, шумно приземляючись на підлогу. Він підскочив, Джилана міцно стиснула його руку, наче нагадавши, що коло розривати не можна. Пітер плюнув на свічку, і та знову загорілась. Уся увага магів була зосереджена на Ельзі, хлопець подумки звертався до неї, спонукаючи прокинутися. Над тілом дівчини кружляв морозний вихор. Він раптово застиг, залишивши візерунок морозу на столі, а потім і зовсім зник. Кілька секунд запанувала повна тиша, що переривалася тріпотінням вогника свічки, яку збивало їхнє прискорене дихання. А потім, раптово Ельга закричала. Учасники сеансу підскочили на місці, витріщивши очі один на одного.

–Рук не розтискати! – нагадала Хельґа.

Найджел знову відчув мурашки по тілу, тривога причаїлась десь у животі, холодивши його.

–Боги, як боляче! – луною прозвучав голос Ельги, а потім, віддаляючись, зник зовсім.

Знову стало тихо, маги очманіло дивилися один на одного, здавалося, тільки Хельс і Хельґа виглядали врівноваженими, ніби приводів для паніки немає, чого не можна було сказати про родичів Ельги, а також Найджела і Джима. На цих магах просто не було обличчя, так сильно вони боялися за життя дівчини. На мить Ельга розплющила очі і божевільним поглядом дивилася на всіх присутніх. А потім картинка змінилася, і вона знову спала в тій самій позі. Вихор вирвав вхідні двері з петель і холодний вітер бився об стіни, зносячи меблі, він знову зупинився в центрі столу, зникаючи в малюнку морозу. Кілька разів Ельга підхоплювалася, оглядаючи друзів, а потім знову перетворювалася на ту себе, яка непритомно сидить, напівлежачи на стільці. Вона зникала, Найджел бачив дві картинки, накладені одна на одну, схоже, в неї не виходило возз'єднатися з тілом. Коли Ельга говорила, губи рухалися у тієї сплячої. Але варто було їй зрушитись на міліметр, як їх знову ставало двоє, притомна версія дівчини пронизливо кричала від болю.

–Ельго...– шепотіла Калерія.

–Як же боляче...– промайнуло знову і дух зник.

–Шлях відкритий. Спробуй повернутися в тіло. Поволі.– спокійно сказала Хельґа.

–Я не можу.–прозвучало луною.– Ніби щось заважає.