Читати книгу - "Матір, Кайла Броді-Тернер"

– Так. Я... Кріс знову почав говорити про переїзд...

– Ти не готова?

– Ні... тобто так... Я не знаю.

– Спробуй пожити з ним тиждень.– запропонував він.– Нехай переїде до тебе. Всього тиждень. Якщо ти не зможеш його терпіти, значить, не судилося. Якщо все пройде нормально, пакуй речі.

– Думаєш?

– Думаю. Але не знаю. Без перевірки не дізнаєшся і ти. Не грузися з приводу і без, гаразд?

Я кивнула.

– Дякую, Метте.

– Нема за що.

Він посміхнувся мені, ставлячи тарілку з двома бутерами, і покинув кухню. Я взяла тарілку і повернулася в спальню. Кріс уже лежав у ліжку.

– Примирливий бутер.– сказала я.

– Це твій білий прапор? – запитав, стримуючи посмішку Кріс.

– Так. І компроміс.

Я поставила тарілку на приліжковий столик і залізла на ліжко.

– Що ти придумала? – запитав він, повернувшись до мене.

– Формально, не я, а твій брат.– я посунулась ближче і перекинула на нього ноги, він одразу ж їх обійняв.– Що, якщо ми зробимо пробний переїзд?

– Це як? – насупився він.

– Як тест. Ти на тиждень переїдеш до мене з Джинні. Якщо ми уживемося, ми переїдемо до тебе з Оллі. Як тобі?

Він знизав плечима.

– Краще, ніж нічого.

Я поцілувала його і, впавши на ліжко, почала жувати бутери. Кріс реготав з мене, а потім нахабно відкусивши шматок мого бутерброда теж почав жувати. На ранок ми з Олівером приїхали додому. Кріс вирішував справи на роботі, і вони з Джинні приїдуть до нас завтра вдень. Сьогодні передали штормове попередження, Оллі боявся грому. Він рідко влаштовував істерики, але весь час забирався до мене в ліжко, коли чув грім або блискавки. Сьогодні він не прибіг, і я пішла перевірити, чи заснув він.

– Оллі? – запитала я, помітивши, що мій малюк із головою під ковдрою, із потом на лобі, прилиплим до нього волоссям, заплаканий і переляканий.

– Ну–ну... посунься–но.

Я обійняла його, сяк–так забравшись у ліжко–машинку. Думаю, все моє життя йшло до цього моменту. Моменту, коли я, у своїй піжамці з Гаррі Поттером, переконую дворічного сина не боятися грози. Він перестав плакати, і міцно мене обійнявши, стиснув у кулачок поділ моєї футболки. Я гладила його по спині, доки він не заснув, обнявши мене ногами. Я не хотіла його будити, хоча спати в його ліжку мені було дуже незручно, вже неабияк болів поперек, поколювало в шиї і затерпла рука, але гроза вирувала, я не зможу спати навіть у зручному рідному ліжку, знаючи, що він тут боїться під ковдрою. Я проти привчання дітей до того, щоб вони спали з батьками, але коли гроза... Я підняла малого в тому положенні, в якому він лежав на мені, і понесла у своє ліжко. Він уже встиг пустити слину мені на плече, але, боже, він усе одно наймиліша істота з усіх, які мені відомі. Метт подав геніальну ідею, проте частина мене розуміла, що буде чудово жити з Крісом, ділити кухню, ліжко (іноді ванну, гостьову спальню і знову кухню, доки діти не вдома), але все–таки Кріс любив займати ключове місце в моєму житті. Тому, що таке місце в його займала я. А це мене трохи душить. Він ідеальний батько для наших дітей, він надійний, турботливий і здатний забезпечити існування, але мені потрібно трохи повітря. І я боюся, що коли ми з'їдемося, цього повітря буде мало. Я люблю людей, але я ціную усамітнення, мені приємно вести бесіду з однодумцями або ніжитися в обіймах перед телевізором, але мені потрібно хоча б кілька годин проводити наодинці із собою та своїми думками, за якимось хобі або ж просто з книжкою в руках. З появою Олівера я особливо ціную хвилини самотності. Тому що в період підгузків і опівнічних схлипувань, я була готова вибухнути від власної багатозадачності. Носишся, як кінь з яйцями, геть забуваючи про те, що ти не робот, бо в пріоритеті стоїть дитина. А з Крісом у пріоритеті буде Кріс, і це добре, тому що взаємно, але я не хочу, щоб крім пріоритету, не було віддушин, маленьких речей, що витягують вас на час. Запорука хороших стосунків, мати невеликий відпочинок один від одного, хоча б зрідка. Я сподіваюся, ці істини мене не покинуть, і ми уживемося. Хоча я це уявляю насилу. Згадуючи будні з Енді, розумію, що з ним такого страху не було. Тому, що я не була в нього в пріоритеті ніколи. Я була важлива йому, він любив мене, але я не стояла вище за все в його списках, ніколи. І вважала це нормальним, бо мені не було з чим порівнювати, бо який хлопець у наш час вище власної гордовитої дупи поставить дівчину? Так не буває.

Але зустрічаючи хорошого хлопця, якого турбує тільки те, як ти почуваєшся поруч із ним, усвідомлюєш, що не знаєш цього тлінного світу і на половину. І життя, підносячи чергове "та–дам", починає лякати тебе набагато сильніше, ніж зазвичай. Я почала наспівувати пісню, розкидаючи іграшки Оллі, а потім до мене дійшло, що я роблю.

– Оллі! Позбирай своїх гумових динозаврів, я тільки килими почистила, зараз прийде тато з сестрою, їм пройти ніде.

Я була проти того, щоб Оллі та Джинні прикипали до нас, як до їхніх батьків, тобто, Оліверу я не готова назватися хрещеною, але я б не хотіла, щоб ми за кілька місяців розбіглися, а діти звикали до іншої мами й батька. Але діти в нас уперті й, помітивши, що нам обом трохи ніяково, непохитно називали нас батьками, а одне одного "братик" і "сестричка", ми не зуміли їх переконати. Хоча чесно зізнаюся, це приємно. Коли маленькі ручки тягнуться до тебе, щоб схопити за обличчя, притискаючи щоки й залишити на одній із них свій слинявий поцілунок, ти почуваєшся краще, бо на цьому етапі не існує для них нікого важливішого за вас. Тому що немає ще інших хороших і поганих, є тільки ви, тільки ті, кому вони довірять свої сни, мрії і список бажань на Різдво. Цінуйте своїх дітей, поки вони маленькі, вони занадто швидко виростають і забувають про це почуття. Але не зараз, коли я триста разів попросила прибрати чортових динозаврів з підлоги! Дідько, я знову ногу забила.