Читати книгу - "Коли ти поруч , Кері Ло"

Мені подобаються такі відверті розмови з Емі. З нею легко, природно. Я хочу ділитися з нею всім — думками, спогадами, планами на майбутнє. І мені подобається, що їй справді цікаве моє життя. Це незвично. Марина ніколи не запитувала про моє минуле, про маму, про мої мрії. Та й я, якщо чесно, теж не надто цікавився її життям. Ми просто існували поруч, без глибокого зв’язку.

А з Емі все інакше. Я хочу знати кожну дрібницю про неї, зрозуміти її до кінця. Хочу, щоб вона довірилася мені, щоб не боялася відкривати своє серце.

Емі піднімає голову, її блакитні очі ловлять відблиски ночі. Вона дивиться на мене кілька секунд, ніби зважуючи щось важливе, а потім тихо каже:

— Дякую, за відвертість. 

Я посміхаюся, цілу її в маківку і стискаю в обіймах ще сильніше.

— І тобі. 

Вона замовкає, і я ніжно проводжу рукою по її волоссю. Через деякий час її дихання вирівнюється, і я розумію, що вона заснула.

Просто сиджу, дивлячись на воду та зірки, насолоджуючись тишею і теплом її тіла поруч. Ніч огортає нас спокоєм, а тихе сопіння Емі здається мені наймилішим звуком у світі.

Коли на вулиці стає прохолодніше, обережно підводжуся, намагаючись не потривожити її сон. Беру Емі на руки, відчуваючи, як вона довірливо вмощується в моїх обіймах, і заношу її в номер.

Кладу Емі на ліжко, вкриваю ковдрою й лягаю поруч, ніжно загортаючи її в свої обійми. Вона несвідомо тулиться ближче, і я усміхаюся, вдихаючи аромат її волосся.

— Спи, моя дівчинко, — шепочу, цілуючи її в скроню.

І, притиснувши її до себе міцніше, засинаю разом із нею.