Читати книгу - "Венді. Факультет світлих., Людмила Черниш"

   У замку ми залишалися аж до святкування нашого союзу. Все пройшло навіть краще, ніж я собі уявляла. Багато гостей, багато знайомих і навіть родичів. Ларіон доклав багато зусиль, щоб сестра моєї померлої мами теж відвідала наше свято. Правда залишатися в цьому світі вона не хотіла, адже зустріла чоловіка своєї мрії на землі, і спробує налагодити власне життя.

   Міланія розповіла про свого чоловіка, коли і як з ним познайомилася. Що саме він їй розповів про те, що батьки планували, і що своїми вчинками призведуть до війни. Саме він допоміг мене викрасти і з'явився, коли батько Ларіона спробував мене вбити.

   Багато що стало на свої місця, багато що відкрило очі. Ось тільки шкода, що минуле ніяк не можна змінити. Тепер у мене є майбутнє, якого я так завжди хотіла. Потрібно берегти його і дорожити ним. Бути щасливою, насолоджуватися всіма можливими моментами і звикати до нового статусу.

   Що стосується батька Ларіона, його частково позбавили магії, а розрив кровних зв'язків із сином ще більше послабив чоловіка. Вбивати його ніхто не збирався, тож як тільки все вирішилося, його повернули додому. Нехай тепер живе як хоче, а до нас йому дорога закрита назавжди.

   В академію ми повернулися, як і було обумовлено раніше. Ректор більше не мав права від мене щось вимагати, і отримав догану за свої колишні вчинки. Я продовжила навчання на факультеті світлих. І війна з ворожим факультетом збавляла обертів.

   Але навіть незважаючи на те, що деякі студенти продовжували спроби відстоювати свій статус переваги, тепер за такі напади можна було отримати покарання.

   Подруги кілька днів мене допитували і хотіли дізнатися все до найдрібніших подробиць. Діватися було нікуди, довелося розповісти хоч щось, щоб від мене відстали. Та й то, ненадовго.

  Сідрік спробував зі мною поговорити всього один раз, але Ларіон сказав, що говорити йому дозволено тільки в його присутності. Так що поговорити у нас так і не вийшло. Та й який в цьому сенс?

   В академії з'явився новий факультет, для унікальних студентів. Поки що ми були тільки двома студентами, які туди ходили. Але вже через кілька місяців ми дізналися, що були й інші, хто мав схожі навички.

   Тож з моєю появою, а точніше поверненням, життя академії змінилося. Багато студентів теж змінилися. І незадоволеними залишилися тільки деякі декани. А якщо бути точніше, то всього одна, мадам Беатрічі. Але й то, тому що була шалено закохана в нашого декана, в містера Майвіля. Вони варті одне одного, це точно.

Кінець