Читати книгу - "Сестри крові"

161
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 54 55 56 ... 89
Перейти на сторінку:
поза мури та пролилася на повстанські, татарські й козацькі табори, змушуючи всіх ховатися в намети чи під дерева. Загримів грім, застрибали блискавки, але чарівниці не припиняли свого кривого танцю і не звертали уваги на те, що змокли й замерзли, їхні вуста увесь час ворушилися, видобуваючи незрозумілі слова, а самі вони перебували не тут, не в цьому просторі й часі, а десь далеко за обрієм.

«Уночі ворог дав нам спокій, але вогонь, повернений вітром у бік міста, завдав нам великого страху й неприємностей, — писав Самійло Кушевич. — Однак у цьому допомогла нам ласка нашого добродія Господа Бога, який несподівано послав нам великий дощ, щедро окропивши всі дахи.

В суботу 10 жовтня під час великого наступу на місто черні й козаків перетято воду — з допомогою деяких людей грецької віри з Краківського передмістя, які перейшли до козаків і показали рури в полі. Воду, що була в місті, між мурами, через необережність нашої сторожі підкопували вночі деякі зрадники. Зауваживши це в неділю вранці, ми якнайскоріше завалили підкоп і затримали воду. Потребуємо криничної води, й тому коло неї з-за великої тисняви різного люду частенько здіймається галас. Тої ночі самі кияки, побачивши, що вітер віє за місто, підпалили деякі будинки, які ще вціліли під містом, але ми знову відчули особливу Божу опіку, хоча й були у великій небезпеці від вогню».

Так минула субота й прийшла неділя 11 жовтня. На Краківському передмісті біля храму Святого Станіслава з самого ранку зароїлося від тлумів селян і татар, гучний гомін долинав до міста, скидалося на те, що готується новий штурм. У місті всі захвилювалися. Сурмач із вістовим стали ходити вулицями і кликати чоловіків до зброї та на вали, звук сурми був пронизливим і гнітючим, він проникав не тільки у вуха, а й у перелякане серце, збурюючи паніку й ще більший переполох. Священики й монахи вийшли на вулиці й теж почали закликати до оборони віри, багато хто з них озброювався, і вигляд ченців з мушкетами й шаблями надихав простих міщан. А жінки з дітьми заповнили костели й гаряче молилися.

Тим часом Львовом прокотилася чутка, що насправді Хмельницького й близько нема, а місто штурмує гультяйство з татарами, бо регулярного козацького війська ніхто не бачив — сама чернь. Не було досі жодного поважного штурму, не загриміла жодна козацька гармата... Міщани стали шкодувати, що так нерозважно самі знищили власні передмістя разом із усяким добром, а тепер, замкнені в мурах міста, мусять терпіти голод. Вже в неділю не стало хліба. Ніхто не подбав, щоб наготувати запаси поживи чи бодай перед тим, як палити передмістя, забрати звідти все найцінніше.

«І тоді гнів багатьох правовірних громадян упав на братів наших, русинів, без жодного доказу провини. Не помилувано навіть слабкої статі, закидаючи їм отруювання, чаклування й таємні змови з ворогами. І не дано їм змоги боронитися, хоч вони простягали благально руки, припадали до землі, ридали й били себе в груди, клянучись у своїй невинності, се ще більше підбивало ворожий настрій до цих бідолах, мовляв, надмірний страх свідчить про нечисту совість».

Жертвою погрому стала мати з дванадцятирічною дівчинкою. Коли розлючена юрба убила жінку посеред Ринку, звинувативши її в чарівництві, дівчинка закричала: «Ви вбили мою маму, але я ще більша чарівниця, ніж вона!» І впала побіч своєї матері під ударами очамрілих католиків.

Але випади міщан на передмістя, де їм вдалося забити кількох повстанців, викликали збурення, до якого додалася чутка про погром у місті. Лють охопила селянство, й кинулося воно з великим запалом на вали, дарма, що летів їм навперейми град куль. Козацькі старшини кинулися їх зупиняти, давали гасло до відступу, але все намарно. Завзяття було таке велике, що бурхлива хвиля нападників змела оборонців з валу й перескочила на другий бік у рів та почала вже приставляти драбини до мурів. Настала дуже грізна хвилина для міста. Тут уже втрутився гетьман і послав козаків одігнати селян. Це було зробити не просто, а проте вдалося, попри велике незадоволення повстанців. Хоча місто не мало спокою до пізньої ночі, бо окремі гурти селян час від часу підступали до валів, стріляли й підкочували вози, затіваючи зачіпки, але до поважнішого штурму не дійшло.

Сонце вже було на вечірньому прузі, коли над валом біля Кармелітів босих з’явився козацький сурмач і передав лист до магістрату. На цю вістку Геліас і Лукаш поквапилися до ратуші, де вже зібралася рада з лавників, райців, шляхти та поважніших міщан. Лист був писаний русинською за підписом самого Хмельницького. Доручили його прочитати Самійлові Кушевичу. Гетьман писав, що «козаки зробили багато послуг польській державі, та замість нагороди зустріла їх ненависть із боку поляків. Чия була заслуга, що татар досі стримували від розбишацьких походів у королівство? Чий здобуток, що купці з Польщі можуть ходити безпечно в отаманські краї? Чия хоробрість і чиї славні воєнні зусилля довели до того, що честь польського народу має досі пошану межи віроломними ворогами — як не козацькі? А поляки замість заплатити за сі добродійства скасували вольності, що їх надали козакам покійні славні королі польські, землю їхню батьківську, набуту кров’ю або зароблену працею, загарбали. І все те всупереч навіть тій угоді, що укладена була за Станіслава Конецьпольського, тепер її зламано, тлумачачи її постанови не корисно для козаків. Тепер тому козацтву, що перебивалося серед найтяжчих небезпек і зі шкодою для своєї волі, приносять у дар нужду й несправедливе трактування як ворогів. Нехай Божа й людська справедливість пізнає, що я не є причиною нещастя, і вина не лежить на моїй совісті за все те, що сталося і що станеться.

Почуття невинності веліло вірити в успіх доброї слави, безвихідна нужда кермувала козацькими діями при помочі не іншої сили, як лише духа, одідиченого по батьках, що зріс та скріпився в тих тяжких і несправедливих часах, того духа, що велить або жити на волі, або вмерти, не зазнавши неволі. Поляки шукали сеї війни, отже її мають. Та мені дуже залежить і на тім, щоби вир безмежних нещасть сеї війни не захопив Львова. Щоби місто охоронити від того, нехай міщани зрозуміють свою близьку катастрофу й увійдуть у перемовини зі мною. Для громадського добра нехай видадуть тих панів, що втекли сюди з пилявецького обозу».

Коли Кушевич скінчив, усі присутні з полегкістю відіткнули — не такі страшні вимоги в гетьмана, а пилявецьких збігців і так нема, то й

1 ... 54 55 56 ... 89
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сестри крові», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сестри крові"