Читати книгу - "Незвичайні пригоди Марко Поло"

Хасан-бек — по-італійськи. Капітан зажурено сидів на дні ями. Важка задуха трохи спала. Однак від напруження він весь обливався потом. Боліла поранена рука, нестерпно хотілося пити і їсти.

Побачивши нарешті над собою хитре обличчя вартового і почувши його притишений голос, він схопився. В яму полетіло кілька пшеничних млинців. Похапцем об-дмухнувши їх, Матео заходився їсти. В роті в нього так пересохло, що аж ковтати було важко.

Вартовий став вимагати свого списа.

В Матео знову прокинулась жадоба до життя. Він подолав свій пригнічений настрій. В голові блискавично промайнула думка, яка підштовхнула його до активний дій. Нехай тільки вартовий відкриє грати і схопиться за держак свого списа…

Матео заговорив голосом, сповненим найщирішої привітності:

— Відчини дверцята, любий головорізе, і подай мені що-небудь попити. Матео мучить спрага… Ти хочеш одержати свого списа? Зараз матимеш його, синочку. Дай мені тільки кухоль. Я поп'ю, а ти отримаєш свого списа. Ось він! Який чудовий спис! Правда, без вістря, та хіба це має значення? Поглянь, як обережно я подаю його. Тобі тільки залишається простягнути руку і узяти його. Ну, відчини дверцята!

Свої слова Матео підсилював виразними жестами.

Розподіл здобичі уже нібито скінчився. Почулися кроки й голоси. Вартовий квапливо відчинив грати і спустив на вірьовці кухоль з водою, вимагаючи натомість списа.

Матео припав до кухля і, не звертаючи уваги на слова схвильованого вартового, став пожадливо пити холодне молоко, йому здавалось, що він ніколи в житті не пив смачнішого напою.

— Ти просто ангел, головорізе мій, — промимрив він, надпивши до половини. — А тепер візьми цей кухоль і опусти його в сусідню яму до Хасан-бека. Тоді я віддам тобі списа.

Вартовому не лишилося нічого іншого, як виконати наказ білолицього диявола, йому хотілося якомога швидше заволодіти своїм списом. Ні про що інше він не міг тепер думати. От тільки б отримати назад свою зброю, а тоді вже він зуміє жорстоко помститися!

Матео почув кволий голос Хасан-бека. Потім грюкнули грати в сусідній ямі, і вартовий повернувся до капітана. Низько схилившись, він схопив простягнений йому спис. Та тільки-но караунасець взявся добре за держака, як Матео щосили сіпнув його до себе.

— Ось ти мені й потрібний! — Матео схопив переляканого вартового за груди і дав йому такого ляпаса, що той відлетів до стіни.

— Це тобі за те, що ти хотів мене полоскотати! Якщо хочеш лишитися живим, стій гарненько, а я видеруся тобі на спину. Ось так! Тільки дивися, тримайся як слід… — Матео став вартовому на плечі. Але й так йому не вдалося дістатися до краю ями. Сповнений розчарування, він сплигнув на дно.

Що було робити? Він сидів у клятій земляній норі разом з своїм тюремником, втративши останню надію вирватися на волю.

Марко скрадався за розбійниками до самісінького селища, розташованого біля караванного шляху. Сховавшись у кущах, юнак слідкував, як караунасці таємною стежкою гнали в гори верблюдів, мулів і віслюків. Розбійники їхали на найкращих конях з каравану, ведучи з собою полонених. Джигіту вони зав'язали очі, а Хасан-бек, прив'язаний до крупа коня, був без пам'яті. Марко зачекав, доки загін залишив селище, а тоді впіймав одного з коней, яких не взяли з собою караунасці. Він підвів його до колодязя, напоїв і напився сам теплуватої, гіркої на смак води. Потім, зайшовши в кілька хижок, дістав собі їжі. В розграбованому селищі лишилося ще досить харчів, щоб і самому наїстися, і нагодувати коня.

Марко розмірковував: де може бути Матео? Він здогадався, що караунасці забрали його з собою.

Над землею тремтіло гаряче повітря. Чотири пари Орлів кружляли в небі. Після подій, які щойно трапились, тиша здавалася незвичайною. Марко мусив вирішити, чи вистежувати пристановище розбійників, чи податися на пошуки каравану.

Якби ж не отой кінь без вершника, на якому їздив батько! Розбійники захопили мула з подарунками папи для великого хана і всі речі братів Поло. Якщо він зараз не подасться в гори, ніхто не знайде розбійницького пристановища.

А капітан Матео? А поранений Хасан-бек?

З важким серцем Марко зважився на переслідування розбійників. Сліди привели його по небезпечних стежках через урвища й скелясті гори, через дикі долини до якоїсь річки. Марко дивувало, що розбійники так швидко просувалися вперед з захопленими тваринами. Хочжвін одразу ж вирушив услід за ними, догнати їх йому не вдалося. Він деякий час їхав уздовж річки і, нарешті, натрапив на те місце, де караунасці вийшли на самий берег. Тут уже сліди було добре видно до самого караунаського селища.

Поки розбійники звалювали на землю здобич, Марко видерся на кручу, звідки міг вільно спостерігати за всім, то відбувалося в селі. Внизу, за якихось сто метрів від нього, виднілися ями для в'язнів. Марко розгледів озброєного списом вартового. Ось він встромив свою зброю крізь грати, ось його наче блискавка вдарила, і він упав на землю, потім важко піднявся…. але вже без зброї. Марко забув про втому, важкі думки вмить покинули його. Хоч він і не міг заглянути до ями, йому було ясно, що на таку блискучу витівку здатен лише Матео.

Марко з нетерпінням чекав вечора. Побачивши, як Матео затягнув у яму вартового, він голосно засміявся. Тимчасом караунасці, забравши награбоване, розійшлися по хатинах.

Марко обережно спустився по схилу і підкрався до ям.

— Матео, це я, Марко. Ви чуєте мене?

— От чортів Марко! — вигукнув Матео.

— Зачекайте, я кину вам вірьовку! — він прив'язав мотузку, на якій вартовий спускав кухоль, до дерев'яних ґрат і кінець її спустив у яму.

Матео ще раз добре стукнув вартового, вибивши з нього на цілу годину тямки, і видерся з своєї в'язниці.

— Хлопче! — тихо вигукнув він. — Хлопче, як ти спромігся зробити це? — Він обняв Марко. — Ходімо, звільнимо Хасан-бека. Я вже забрав у вартового ключ.

Вони завмерли, прислухаючись до звуків, що долинали з села. Потім Матео відімкнув грати.

— Хасан-бек! — гукнув у темінь Марко. — Ловіть вірьовку!

Ніхто не озвався.

— Ми хочемо звільнити вас… Хасан-бек!

— Він утратив свідомість. — Тяжка підозра з'явилась у Матео. Він по вірьовці спустився на дно ями і через кілька секунд піднявся нагору.

— Ми йому більше не потрібні… Хасан-бек… мертвий. Ходімо, Марко. Нам не можна гаяти жодної хвилини!

В темряві дерева здавались велетнями, а кущі — якимись скоцюрбленими, примарними істотами. Десь вили шакали. Чулося рикання лева. Далеке безкрає небо було всіяне міріадами блискучих цяток.

Матео й Марко пішли в ніч.

Через два дні після нападу Ніколо і Мафіо Поло їхали з двомастами татарських вояків і