Читати книгу - "Замок"

зовсім інша справа була б, якби замість всієї цієї метушні К. наступного дня сам з'явився в години прийому до сільського старости, все як годиться, скромно постукав у двері, зареєструвався б як подорожній, що вже знайшов собі притулок в одного з місцевих мешканців і напевно завтра знову вирушить у дорогу, хіба що випадково, хоча це й малоймовірно, знайде собі роботу. Ясна річ, лише на кілька днів, бо довше він залишатися не збирається. Так або приблизно так все відбувалося б без Швар-цера. Канцелярія так само опрацьовувала б його справу, але спокійно, в робочому порядку, без наполегливого втручання зацікавленої особи, а останнє чиновники, зрозуміло, ненавидять найбільше. Отже, його, К., провини в цьому всьому не було, винен був Шварцер. Але Шварцер – син каштеляна, а крім того, поводив себе коректно, тому всю провину зіпхнули на К. Причина ж того, що трапилося, могла бути цілком сміховинна. Наприклад, поганий настрій Ґізи того дня, тому Шварцер не міг спати і тинявся посеред ночі, щоб помститися К. за свої страждання. З іншого боку, можна було б сказати, що К. багато чим завдячує такій поведінці Шварцера. Завдяки цьому стало можливим те, чого К. ніколи б не досягнув самостійно, не наважився б досягнути, і що зі свого боку навряд чи попустило б начальство, а саме, що від самого початку, без обхідних маневрів, він встановив безпосередній контакт із адміністрацією, наскільки це взагалі можливо. Але цей подарунок мав і неприємні наслідки. Хоча частково це звільнило К. від брехні й переховування, зате зробило його беззахисним, ускладнило боротьбу і могло б закінчитися повною зневірою, якби не усвідомлення того, що різниця в його можливостях і можливостях канцелярії настільки величезна, що найбільша брехня й підлабузництво, на які він був здатен, не можуть змінити цієї переваги хоча б трохи на його користь. Але цією думкою К. тільки заспокоював себе, Шварцер усе одно залишався винним перед ним. Він заподіяв К. велику кривду, але, можливо, допоможе чимось у майбутньому, бо К. і надалі потребуватиме допомоги в найдрібніших речах, найпростіших кроках. Наприклад, зараз, коли Варнава, здається, знову його підвів.

Заради Фріди К. цілий день зволікав із тим, щоб. піти до Варнави додому й запитати, що трапилося. Аби не розмовляти з Варнавою в присутності Фріди, К. пішов працювати на вулицю, а тепер залишався тут уже після роботи, виглядаючи гінця, але той не прийшов. У К. не залишалося іншого виходу, аніж піти до сестер. Він пробуде там лише коротку мить, з порогу запитає і відразу ж повернеться назад. К. встромив лопату в сніг і пішов. Поки дійшов до дому Варнави, сильно задихався, не переводячи подиху, коротко постукав, різко відчинив двері і, незважаючи на те, що робилося всередині, запитав:

– Варнава ще не приходив?

Тільки тепер він помітив, що Ольги не було, обоє старих сиділи, як і попереднього разу, за віддаленим столом у темряві й намагалися збагнути, що ж відбувається біля дверей. Вони повільно повертали голови в бік К., а на лаві біля печі під ковдрами лежала Амалія, яка злякано схопилася при його появі, а тепер трималася рукою за чоло й намагалася отямитися. Якби Ольга була тут, вона відразу б відповіла, і К. міг би піти геть, а так йому довелося зробити ще кілька кроків до Амалії, подати їй руку, яку вона мовчки потиснула, і попросити заспокоїти наляканих батьків та стримати їх на місці, що вона зробила кількома словами. К. довідався, що Ольга рубає дрова в Замку, Амалія страшенно змучена, – вона не сказала, від чого, – змушена була лягти незадовго до його приходу, а Варнави ще немає, але незабаром повинен бути, бо він ніколи не залишається на ніч у Замку. К. подякував і збирався вже йти, коли Амалія запитала, чи він не хоче зачекати на Ольгу. У К. вже не було на це часу. Тоді Амалія поцікавилася, чи він уже сьогодні розмовляв із Ольгою, К. здивовано заперечив і запитав, чи Ольга повинна повідомити йому щось важливе. Амалія зробила роздратовану міну, мовчки кивнула К. на прощання і знову лягла на своє місце. З лави вона подивилася на нього, ніби дивуючись, що він усе ще тут. її погляд знову був холодним, ясним і нерухомим, він не був спрямований безпосередньо на того, на кого вона дивилася, а ніби повз нього, зовсім трохи, майже непомітно, але саме це й заважало у спілкуванні з нею. Причиною була не слабість, зверхність чи брехливість, а радше сильна потреба самотності, яка перемагала всі інші відчуття. Можливо, сама Амалія могла усвідомити цю потребу тільки в такі моменти. К. здавалося, що він пам'ятає, як цей погляд уразив його ще під час знайомства, можливо, що й те неприємне враження, яке справила на нього вся сім'я, пояснювалося саме цим поглядом, який сам по собі не відштовхував, але був гордим і прямим у своєму відчуженні.

– Ти завжди така сумна, Амаліє? – запитав К. – Тебе щось непокоїть? Можеш сказати, що саме? Я тільки зараз збагнув, що ніколи раніше не бачив такої селянки, як ти. Ти народилася тут, у Селі?

Амалія відповіла ствердно, ніби К. поставив тільки останнє запитання, а потім сказала:

– Отже, ти таки зачекаєш на Ольгу?

– Не знаю, чому ти постійно питаєш одне і те ж, – відповів К. – Я не можу залишитися надовше, бо вдома на мене чекає наречена.

Амалія піднялася на ліктях, вона вперше чула про існування нареченої. К. назвав ім'я. Амалія була з нею незнайома. Вона запитала, чи знає Ольга про заручини. К. думав, що знає, Ольга бачила їх із Фрідою, а крім того, в Селі такі новини швидко поширюються. Але Амалія запевнила К., що Ольга цього не знає і напевно дуже засмутиться, бо, здається, закохалася в К. Ольга нічого не казала про це, вона завжди дуже стримана, але закоханість легко помітити. К. був переконаний, що Амалія помиляється. Амалія посміхнулася, і ця посмішка, хоча й сумна, просвітлила нахмурене обличчя, змусила німоту заговорити, зробила відчуженість привітною. Ця посмішка відкрила таємницю, відкрила щось, що досі приховувалося, і хоча це можна було заховати назад, але вже не до кінця. Амалія сказала, що вона точно не помиляється, більше того, вона переконана, що й К. небайдужий до Ольги, що всі його візити нібито через якісь доручення до Варнави насправді пояснювалися бажанням зустріти Ольгу. Але тепер, коли Амалія все одно про все знає, він не мусить більше