Читати книгу - "Замок"

поводити себе так стримано і може приходити частіше. Вона хотіла йому сказати тільки це. К. похитав головою і повторив про свої заручини. Амалія, здавалося, не надто перейнялася цим повідомленням, для неї вагомішими доказами були спостереження за К., поки він стояв перед нею. Вона лише запитала, коли К. познайомився з цією дівчиною, бо ж він лише кілька днів у Селі. К. розповів про вечір у «Панському дворі», на це Амалія сказала, що відразу не радила вести туди К., і попросила підтвердити це Ольгу, яка з повним оберемком дров саме зайшла до хати, свіжа й рум'яна з морозу, бадьора і сильна, ніби робота вилікувала її після важкого перебування в чотирьох стінах. Ольга кинула дрова на землю, невимушено привіталася з К. і відразу ж запитала про Фріду. К. кинув погляд на Амалію, але та, здається, не бачила жодних доказів своєї помилки. Трохи роздратований цим, К. розповів дещо детальніше, ніж завжди, про Фріду, про важкі умови життя в школі, де вони намагаються вести якесь домашнє господарство, забувся впродовж розповіді і вже не поспішав додому так сильно, як на початку, а потім іще більше втратив пильність і на прощання запросив сестер приходити до них у гості. На цьому місці він, щоправда, злякано замовк, після чого Амалія відразу, не даючи йому сказати ні слова, прийняла запрошення, до неї змушена була приєднатися й Ольга. К. усвідомлював нагальну необхідність якомога швидше попрощатися й почував себе неспокійно під поглядом Амалії, але все-таки наважився зізнатися, що запрошення це було досить необдуманим і зроблено з особистої симпатії, та, на жаль, він змушений відмовитися від своїх слів, бо Фріда з якихось незрозумілих для нього міркувань дуже вороже ставиться до сім'ї Варнави.

– Ніяка це не ворожість, – сказала Амалія, піднялася з лавки й кинула ковдру позаду себе. – І нічого серйозного тут немає, просто всі так ставляться. А тепер іди, біжи до своєї нареченої, я бачу, як ти поспішаєш. Не бійся, що ми прийдемо, я сказала це жартома, зі злості. Але ти можеш приходити до нас частіше, для цього немає ніяких перешкод, завжди можна послатися на якесь доручення для Варнави. Більше того, я полегшу тобі завдання, бо навіть якщо Варнава принесе тобі з Замку якесь повідомлення, то не побіжить з ним потім ще й до тебе, до школи, щоб передати. Бідний хлопчик не може так багато ходити, бо знищить себе на службі, тому ти змушений будеш сам приходити й забирати свої повідомлення.

К. ще не чув, щоб Амалія так багато говорила за один раз, і ці її слова звучали інакше, ніж завжди, в них була якась зверхність, і це помітила навіть Ольга, яка б мала давно звикнути до сестри. Ольга стояла трохи збоку, у своїй звичній позі, склавши руки, злегка розставивши ноги і трохи нахилившись уперед, вона уважно дивилася на Амалію, а та не зводила очей із К.

– Це помилка, – сказав К. – Велика помилка, якщо ти думаєш, що для мене прихід Варнави не важливий. Моє найбільше, а можливо, і єдине бажання, – налагодити стосунки з адміністрацією. І Варнава повинен допомогти мені в цьому, я покладаю на нього великі надії. Одного разу він уже сильно підвів мене, але в цьому була більше моя, аніж його провина. Це трапилося, коли я тільки прибув сюди і думав залагодити все за допомогою невеличкої вечірньої прогулянки, а в тому, що неможливе виявилося неможливим, звинуватив Варнаву. Це вплинуло навіть на моє враження від вас, від вашої сім'ї. Але це в минулому, зараз я, здається, краще вас розумію, ви навіть… – К. шукав відповідного слова, але не міг відразу знайти і задовольнився першим-ліпшим. – Ви, можливо, навіть доброзичливіші, ніж усі решта в цьому Селі, принаймні з тих, кого я знаю. Але ти, Амаліє, помиляєшся, коли недооцінюєш якщо не службу твого брата, то принаймні значення його роботи для мене. Можливо, Варнава не розповідає тобі про свої справи, тоді все гаразд, я більше не маю що сказати. Але, можливо, ти про все знаєш, а мені здається, що це саме так, – тоді це погано, бо означає, що твій брат мене обманює.

– Не хвилюйся, – сказала Амалія. – Я ні про що не знаю, і ніщо не примусить мене дати втягнути себе в це, навіть задля тебе, бо для тебе я багато що готова зробити, ти ж сам сказав, що ми люди доброзичливі. Справи мого брата стосуються тільки його, я про них нічого не знаю, окрім того, що випадково чую десь у Селі. Зате Ольга може тобі про все розповісти, вона довірена особа Варнави.

І Амалія пішла геть. Вона трохи пошепоталася з батьками, а потім зникла на кухні, не попрощавшись із К., ніби знала, що він залишиться ще надовго і прощатися з ним не потрібно.

РОЗДІЛ П'ЯТНАДЦЯТИЙ

К. стояв посеред хати з виразом легкої розгубленості на обличчі. Ольга, підсміюючись, потягнула його на лавку біля печі. Вона виглядала щасливою, що може посидіти з ним удвох, але це було спокійне, позбавлене ревнощів щастя. І саме ця відсутність заздрості, а разом із нею й суворості, справляла дуже приємне враження. К. із задоволенням дивився в ці голубі очі, не спокусливі, не владні, а злякано-спокійні, злякано-впевнені. Здавалося, всі застереження Фріди та господині не примусили його бути обережним, а навпаки, викликали увагу й цікавість. І він сміявся разом із Ольгою, яка дивувалася, чому він назвав доброзичливою саме Амалію. У неї багато різного в характері, тільки доброзичливості немає зовсім. К. відповів, що ця похвала стосувалася, ясна річ, Ольги, але Амалія така владна, що не лише присвоює все, що говориться в її присутності, а й примушує погоджуватися з нею.

– Це правда, – сказала Ольга і вмить зробилася серйозніша. – Більша правда, ніж ти думаєш. Амалія молодша за мене, молодша й за Варнаву, але саме вона все вирішує в нашій сім'ї, як хороше, так і погане. Щоправда, вона несе це більше за інших, як хороше, так і погане.

К. здалося, що це перебільшення, адже щойно Амалія стверджувала, ніби не цікавиться справами свого брата, зате Ольга знає все.

– Я не вмію цього пояснити, – сказала Ольга. – Амалія загалом не турбується ні про кого, крім батьків, доглядає їх удень і вночі. Зараз вона також запитала, що б вони хотіли, і пішла на кухню готувати вечерю, задля них вона