Читати книгу - "Жінка у білому"

він так любив. Ті ноти вже й на пюпітрі не стоять. Вона їх десь заховала, аби ніхто не назорив їх та не попросив її зіграти щось із Моцарта.

Протягом усього дня я не мала нагоди довідатися, чи не змінила вона своє ранкове рішення. Я зрозуміла, що воно зосталось незмінне, аж коли Лора, побажавши серові Персівалю на добраніч, тихо додала, що хоче поговорити з ним завтра після сніданку й просить його прийти до неї у вітальню, де ми обидві чекатимемо на нього. Від цих слів він зблід і, коли настала моя черга потиснути йому руку, я відчула, що його рука ледь тремтить. Завтра вирішувалось його майбутнє, і він, очевидно, усвідомлював це.

Наші з нею спальні суміжні, сполучені дверима, і я, як завжди, зайшла до Лори побажати їй на добраніч, поки вона ще не заснула. Нахилившись, щоб поцілувати її, я побачила, що той альбом із малюнками схований у неї під подушкою, де вона змалечку ховала свої улюблені іграшки. Мені не стало духу дорікнути їй за це, я лише показала на альбом і похитала головою. Вона взяла мої щоки у свої долоні, прихилила мою голову до себе й поцілувала в уста

— Лиши його тут на сьогодні,— прошепотіла вона.— Завтрашній день, можливо, жорстоко розлучить мене з ним навіки.

9-е

Перша ранкова подія була не з тих, що поліпшують настрій. Надійшов лист від сердеги Волтера Гартрайта — відповідь на мій, де я описувала йому, як сер Персіваль Глайд зняв із себе підозри, викликані листом Анни Катерік. Волтер досить стримано відгукується про це, зазначаючи з гіркотою, що не має права висловлювати свою думку про тих, хто стоїть вище нього. Це сумно, але його уривчаста розповідь про самого себе засмучує мене ще дужче. Він пише, що з кожним днем йому не легше, а дедалі тяжче призвичаюватись до свого колишнього життя, і він благає мене, якщо я йому співчуваю, допомогти йому знайти роботу далеко від Англії, серед нового оточення й нових людей. Я тим охочіше постараюсь виконати його прохання, що в його листі наприкінці є рядки, які просто стривожили мене.

Згадавши про те, що він більш нічого не чув про Анну Катерік, він раптом ні сіло ні впало таємниче так натякає, що, відколи він повернувся в Лондон, його вистежують, ходять за ним якісь невідомі люди. Він визнає, що нічим не може підтвердити своєї підозри, бо не може вказати на певних людей, але та дивна підозра переслідує його день і ніч. Я злякалася за нього: що, коли його постійна, невідступна думка про Лору стала непосильним тягарем для нього? Негайно ж напишу декому з давніх друзів моєї матері, у них зв'язки, й попрошу їх допомогти йому знайти таку роботу. Переміна місця й заняття — можливо, це єдиний для нього порятунок на цьому критичному відтинку його життя.

Великим полегшенням стало мені те, що сер Персіваль прислав слугу перепросити — мовляв, він не снідатиме з нами. Рано вранці він випив чашку кави й досі пише листи. Об одинадцятій годині, якщо нас влаштовує цей час, він матиме честь навідати міс Ферлі й міс Голкомб.

Поки слуга переказував нам доручення сера Персіваля, я дивилася на Лорине обличчя. Вранці, коли я зайшла до її кімнати, вона була незвичайно тиха й зосереджена і лишалася такою за сніданком. Навіть коли ми сіли на диван у її кімнаті й почали дожидати сера Персіваля, вона й далі зберігала цілковите самовладання.

— Не бійся за мене, Меріан, — оце й усе, що вона сказала. — Я можу забутися з таким давнім другом, як містер Гілмор, чи з кимось таким дорогим, як ти, моя люба сестро, але я триматимуся при зустрічі з сером Персівалем.

Я дивилася на неї і слухала з німим зачудуванням. Упродовж усіх цих літ, скільки ми з нею були так близько поруч, глибинна сила її характеру була схована від мене, ба навіть від неї самої, аж поки любов знайшла, а страждання покликало ту силу до життя.

Коли годинник на каміновій поличці вибив одинадцяту, почувся стук у двері, й до кімнати увійшов сер Персіваль. Кожна риса його обличчя бриніла тамованою тривогою і хвилюванням. Сухий, уривчастий кашель турбував його частіше, ніж звичайно. Він сів за стіл навпроти нас, а Лора лишилась сидіти поруч мене. Я уважно стежила за ними обома — він був блідіший за неї.

Він мовив кілька незначущих слів, із помітним зусиллям зберігаючи свою звичну невимушеність. Та голос раз у раз зраджував його, а очі бігали, виказуючи його внутрішню тривогу. Мабуть, і сам він це відчував, бо замовк посеред фрази й не намагався більше приховати своє збентеження.

Одну лише хвилину тривала мертва мовчанка, перш ніж заговорила Лора.

— Я хотіла поговорити з вами, сер Персіваль, — мовила вона, — про важливу для нас обох справу. Зі мною моя сестра, тому що її присутність допомагає мені, додає впевненості. З того, що я скажу вам, вона не підказала мені жодного слова. Я висловлю вам мої думки — не її. Перш ніж я перейду до подальшого, чи можу я бути певна, що ви такі люб'язні й розумієте це?

Сер Персіваль уклонився. Поки що вона трималася з великою гідністю й цілковитим спокоєм, зовнішнім принаймні. Вона глянула на нього, він глянув на неї. Скидалося на те, ніби з самого початку вони були готові розуміти одне одного до кінця.

— Я чула від Меріан, — вела вона далі, — що мені досить попросити вас вернути моє слово, і ви це зробите. Це було великодушно й шляхетно з вашого боку, сер Персіваль, що ви переказали мені такі слова. Віддам вам належне — подякую вам за це і сподіваюсь, ви віддасте мені належне, коли я скажу вам, що не можу цим скористатись.

Його напружене обличчя трохи зм'якшилось. Але я бачила, як він легко постукує та постукує ногою по килиму, — отже, тривога не облишила сера Персіваля.

— Я не забула, — провадила Лора, — що ви, перш ніж запропонувати мені руку й серце, попросили дозволу в мого батька. Можливо, ви зі свого боку теж не забули, що сказала я, коли давала тоді згоду на заручини з вами? Я тоді зважилася сказати вам, що даю свою згоду тільки під впливом і на пораду мого батька. Я послухалась батька тому, що завжди вбачала в ньому найправдивішого з усіх порадників,