Читати книгу - "Жінка у білому"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Вперше голос її затремтів. Її невпокійливі пальці скрадливо відшукали мою руку й міцно її стисли. З хвилину тривала мовчанка, а тоді озвався сер Персіваль.
— Чи можу я запитати вас, — сказав він, — невже я хоч чимось показав себе негідним довіри вашого батька — довіри, яка досі була найбільшою моєю гордістю і щастям?
— Я не можу закинути вам жодного докору, — відповіла Лора. — Ви завжди були чемні й стримані зі мною. Ви заслужили на мою довіру, але що для мене ще важливіше — вам довіряв батько. За весь цей час ви не дали мені жодного приводу для того, щоб я могла, навіть якби хотіла, забрати назад своє слово. Те, що я сказала вам досі, сказано з єдиним бажанням — цілком визнати мої зобов'язання перед вами. Шануючи ці зобов'язання, пам'ять мого батька і моє власне слово, я не маю права порушити свою обіцянку. Наші заручини мають бути розірвані за вашим бажанням. Не я — ви повинні це зробити, сер Персіваль.
Він перестав вистукувати ногою по килиму й нетерпляче похилився до неї через стіл.
— Я повинен це зробити? — перепитав він. — Але яка у мене може бути на те підстава?
Я почула, як почастішало її дихання, відчула, як похололи її пальці. Попри її вчорашні запевнення, я вже злякалася за неї. Але я помилилась.
— Є підстава, про яку мені дуже нелегко вам сказати, — мовила вона. — В мені відбулася переміна, сер Персіваль, така серйозна переміна, що вона може бути вам достатньою підставою для розриву.
Він так зблід, аж губи його втратили барву. Він підняв руку, що лежала на столі, повернувся трохи в кріслі й затулив долонею обличчя; тепер ми бачили тільки його профіль.
— Яка переміна? — спитав він.
Голос його, глухий і здавлений, неприємно вразив мене.
Вона тяжко зітхнула й трохи присунулась до мене. Я відчула, що вона тремтить, і хотіла заговорити замість неї, але вона застережливо стисла мені руку й знов звернулася до сера Персіваля — тепер вона не дивилася на нього.
— Я чула й вірю, — сказала вона, — що найбільша й найвірніша любов — це любов, яку дружина повинна плекати до свого чоловіка. На початку наших заручин я думала, що зможу дати вам таку любов, якщо ви зможете її здобути. Чи пробачите ви мені, сер Персіваль, якщо я признаюся вам, що більше так не думаю?
Сльози заблищали на її очах і повільно потекли по щоках, коли вона замовкла, чекаючи відповіді.
Він не зронив жодного слова, тільки затулив п'ятірнею все обличчя. З хвилину він не ворушився, тоді вп'явся пальцями у волосся над чолом. Що означав цей жест — прихований гнів чи відчай — нелегко було сказати. Нічого, геть нічого не виказувало його сокровенних думок цієї хвилини, коли вирішувались дві долі: його і її.
Я вирішила змусити його висловитись заради Лори.
— Сер Персіваль! — твердо сказала я. — Невже вам нічого відповісти моїй сестрі, коли вона сказала так багато? — Моя нещасна вдача взяла гору над моєю розважністю, і я додала: — Як на мене, то вона більше сказала, ніж міг би вимагати від неї будь-який чоловік на вашому місці.
Ця моя необачна фраза давала йому змогу ухилитися від прямої відповіді. Він не загаявся скористатися нею.
— Перепрошую, міс Голкомб, — сказав він, усе так само затуляючи обличчя рукою. — Даруйте, якщо я нагадаю вам, що я не претендував на таке право.
Я вже ладна була сказати кілька слів, одвертих, щирих, які змусили б його висловитись, та Лора перепинила мене.
— Я сподіваюсь, що недаремно зробила це нелегке для мене признання, — сказала вона. — Мені зосталось додати ще кілька слів, і, сподіваюсь, після всього сказаного ви не засумніваєтеся в їхній цілковитій правдивості?
— Звичайно, запевняю вас! — палко відповів він, знов поклавши руку на стіл та обернувшись до нас. Якщо попередньої миті на його обличчі й був якийсь вираз, то тепер на ньому не прочитати було нічого — крім нетерплячої, тривожної уваги.
— Хотіла б я, щоб ви зрозуміли: я це вам говорила не з егоїстичною метою, — сказала Лора. — Якщо після того, що ви почули від мене, сер Персіваль, ви залишите мене, то не на те, щоб я вийшла заміж за іншого, — ви тільки дасте мені змогу зостатися на все життя неодруженою. Моя вина перед вами почалася й закінчилась тільки в моїх думках. Жодного слова...— Вона замовкла, підшукуючи потрібний вираз, і так збентежилась, що боляче було дивитися на неї. — Жодного слова, — терпляче й рішуче повела вона далі, — не зронила ні я, ні чоловік, якого я згадую у вашій присутності вперше і востаннє. Жодного слова — ні про моє почуття до нього, ні про його почуття до мене, — і нічого ніколи не буде сказано. Навряд чи ми стрінемося з ним у цьому житті. Благаю вас, дозвольте мені більше не говорити про це, благаю просто повірити цим моїм словам. Ось та правда, сер Персіваль, яку мав право почути заповіданий мені муж, хоч би чого коштувало мені її відкрити. Я довіряюсь його великодушності, сподіваючись на його прощення, довіряюсь його честі, знаючи, що він збереже в таємниці моє зізнання.
— Ваші обидві довіри священні для мене, — мовив він, — і я їх свято берегтиму.
І замовк, дивлячись на неї, ніби хотів почути від неї ще більше.
— Я сказала все, що хотіла, — додала вона тихо, — я сказала більш ніж досить для того, щоб ви могли забрати назад своє слово.
— Ви сказали більш ніж досить! — підхопив він. — І найдорожче для мене тепер — дотримати свого слова!
Він підвівся і ступив кілька кроків до неї. Вона з жахом сахнулася від нього, і слабкий крик вирвався з її грудей. Кожне її слово невинно свідчило про її чистоту й правдивість, а цей чоловік добре розумів, який то неоціненний скарб — чиста й правдива жінка. Вона стільки надій покладала на своє благородство, а воно
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Жінка у білому», після закриття браузера.