Читати книгу - "Чорний Загін"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
-- Краще спочатку заткни їй пельку. – Ворон допоміг Кульгавому з маскою, з тією жорстокою посмішкою, яку він приберігає на випадок, коли збирається підрізати горлянку комусь особливому.
Я вихопив ножа і почав шматувати вбрання Шепіт. Вона відбивалася. Мені постійно доводилося збивати її з ніг. Нарешті, в мене були смужки матерії, якими я зв’язав її і заткнув рота. Я відтягнув її до купи каменів, обпер там і повернувся поглянути, як справи у Ворона.
Він зірвав маску з Кульгавого, відкривши знищене обличчя Поневоленого.
-- Що ти витворяєш? – запитав я. Він зв’язував Кульгавого. Цікаво, навіщо він завдавав собі клопоту?
-- В мене закралася думка, що можливо мені бракує хисту в таких справах, -- він присів і поплескав Кульгавого по щоці. Кульгавий випромінював ненависть. – Ти ж знаєш мене, Док. Я в душі добряк. Я б просто вбив його і на тому кінець. Та він заслуговує на жорстокішу смерть. Ловець має в цьому неабиякий досвід.
Він недобре засміявся.
Кульгавий намагався розірвати пута. Попри три стріли, він не втратив свою силу. Навпаки, став ще завзятішим. Древка стріл йому аж ніяк не перешкоджали.
-- Ей, старий друзяко, -- Ворон знов поплескав його по щоці. – Хочу тебе застерегти, як друг… Саме це ти сказав мені за годину до того, як Ранкова Зоря і її посіпаки влаштували мені засідку в місці, куди ти мене відправив. Застерегти тебе? Ага. Стережися Ловця Душ. Він звідкись роздобув твоє справжнє ім’я. Важко навіть уявити, що такий тип може зробити.
- Годі вже зловтішатися, Ворон, -- сказав я. – Вважай на нього. Він щось робить пальцями.
Кульгавий махав ними ритмічно.
-- Слухаюся! – вигукнув Ворон і засміявся. Він схопив меч, який я відібрав від Шепіт і відрубав пальці на обох руках Кульгавого.
Ворон дістає мене за те, що я не розповідаю всю правду в цьому Літописі. Можливо колись він побачить це і пошкодує. Але, повірте мені, в той день він був далеко не добрим самаритянином.
В мене була схожа проблема з Шепіт. Та вирішив я її по-іншому. Я обрізав їй волосся і зв’язав ним пальці.
Ворон катував Кульгавого так довго, що я вже не витримував.
-- Ворон, дай собі спокій. Відстань від нього і просто не спускай з ока.
В нас не було докладних інструкцій, що робити після того, як схопимо Шепіт, та я гадав, що Леді розповість Ловцю і він заскочить в гості. А нам просто потрібно контролювати ситуацію до його прибуття.
Чарівний килим Ловця Душ впав з неба через добрих півгодини після того, як я відігнав Ворона від Кульгавого. Він опустився в метрі від наших бранців. Ловець зліз, потягнувся, поглянув на Шепіт. Зітхнув.
-- На тебе шкода дивитися, Шепіт, -- зауважив діловим жіночим голосом. – Хоча ти ніколи не була красунею. Еге ж. Мій приятель Док знайшов закопані документи.
Шепіт відшукала мене холодним поглядом. В її очах було щось дике. Я волів відійти, щоб не бачити цього. Я не відважився поправити Ловця Душ.
Він повернувся до Кульгавого, сумно похитав головою.
-- Нічого особистого. Ти просто вичерпав кредит довіри. Вона особисто віддала наказ.
Кульгавий заціпенів.
-- Чому ти не вбив його? – запитав Ловець Душ Ворона.
Ворон сидів на стовбурі найбільшого поваленого дерева, з луком на колінах, втупивши погляд в землю. Він не відповів.
-- Він дійшов до висновку, що ти вигадаєш щось краще, -- сказав я.
Ловець засміявся.
-- Я думав про це по дорозі сюди. Не придумав нічого відповідного. Я скористаюся прикладом Ворона. Я повідомив Перевертня. Він вже в дорозі, -- Ловець поглянув на Кульгавого. – В тебе поважні проблеми, друзяко.
А до мене:
-- Здавалося б, людина такого поважного віку мала б набратися розуму за своє життя.
Він повернувся до Ворона.
-- Ворон, Кульгавий твоя винагорода від Леді.
-- Я вдячний, -- буркнув Ворон.
Я так і думав. Я повинен був теж отримати щось з цього, та поки що не бачив нічого, що хоча б віддалено нагадувало предмет моїх бажань.
Ловець Душ знов прочитав мої думки.
-- Здається, твоя винагорода змінилася. Її ще не доставили. Вмощуйся зручніше, Док. Ми тут надовго.
Я пішов і всівся біля Ворона. Ми не розмовляли. Мені було нічого сказати, а він загубився десь у своїх думках. Як я вже казав, людина не може жити однією ненавистю.
Ловець Душ перевірив, чи добре зв’язані наші в’язні, затягнув килим в тінь і вмостився на кам’яній брилі.
Через двадцять хвилин прибув Перевертень, такий великий, бридкий, брудний і смердючий, як завжди. Він оглянув в’язня, порадився з Ловцем, півхвилини поревів на Кульгавого, а тоді всівся на свій літаючий килим і помчав геть.
-- Він теж відмовляється, -- пояснив Ловець. – Ніхто не хоче брати гріх на душу.
-- Тоді хто? – запитав я себе. У Кульгавого більше не було лютих ворогів.
Ловець знизав плечима і повернувся до своєї кам’яної брили. Він бурмотів десятком різних голосів, замкнувся в собі. Гадаю, йому це подобалося не більше ніж мені.
Час стомлено плентався. Сонячні промені падали під щораз гострішим кутом. Гасли один за одним. Я задумався, чи бува Ворон не має рації у своїх підозрах. Як стемніє, ми станемо легкою здобиччю. Поневоленим не потрібно сонця, щоб бачити.
Я поглянув на Ворона. Що діялося у нього в голові? Його обличчя було позбавлене будь-яких емоцій. Саме з таким виразом обличчя він грав у карти.
Я зіскочив з колоди і почав ходити по колу, повторюючи шлях Кульгавого.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чорний Загін», після закриття браузера.