Читати книгу - "220 маршрутів"

Це була коротка панк-композиція. Їм сподобалося.

— А ти вже всі партії розписав? — Міколай охоче сам би спробував це зробити.

— Ударні тобі лишив.

— Пришли мені завтра файл, гаразд? Це буде наша перша пісня, — Малий був схвильований. — Як ми її назвемо?

— Може, «Number one»[22]?

— Нормуль. Люди й так не знатимуть, що це насправді означає.

Меланія почала хихотіти.

— Тоді тепер черга «Number two». А потім вам доведеться записати «Туалетний папір»?

— Забиваю назву «Ніагарський водоспад»! — вигукнув Макар, пригадавши якийсь залізничний вокзал зі старим бачком на довгій трубі, розташованим під самісінькою стелею туалету.

— А я — «Broken closet»![23]

Хлопці вже обоє пробували власні сили в писанні музики, але назвати пісню завжди було найскладнішим завданням. Шлях довкола туалету видавався нескінченним і дуже їх веселив. І вони небезпідставно припускали, що слухачів це теж насмішить. За умови, що вони знатимуться на жартах. А якщо ні? Тим гірше для них.

— Я в житті не напишу якесь дурне «Love you forever»! — кинув Міколай.

— Я теж! — погодився Макар. Таким чином вони затвердили програмну основу своєї групи. Головне, що вони домовилися в принципових питаннях.

Кайтек знову з’явився в кухні. Дивлячись на Меланію з-за спин хлопців, він несхвально похитав галовою.

— Малий! Твоя дама нудьгує!

— Хто? Я? — хтось назвав її «його дамою»? Меланія не одразу зрозуміла, про кого мова.

— Тобі нудно? — Міколай згадав, що вона сидить поруч.

— Та ні!

Він поглянув на Кайтека, мовби хотів сказати: «Відчепись! Тут вирішується доля людства! Не мороч мені зараз галову», і той одразу ж цим скористався, буцімто невинно поцікавившись:

— Тоді ти не проти, якщо я з нею потанцюю?

Міколай уже, здається, цього не почув, зайнятий обговоренням каверів «The Ramones» і «Goldfinger», які вони могли б з Макаром пограти для початку. «Blitzkrieg Вор» однаково надихала їх обох. Це суперова пісня, публіка під неї впісяється від щастя. Натомість «Superman» Міколай не чув, і це здалося Макару дивним.

— Я був на концерті, там один чувак так слемився, що не відчув, як другий йому носа роз’юшив. Офігіти! Уявляєш?!

Малий не звернув уваги, що Кайтек із Меланією саме вийшли. А може, він думав, що нічого особливого не відбувається? Меланія вважала інакше. Заціпеніла від страху, вона боялася от-от упасти. Чому вона не змогла відмовити Кайтекові? Виходить, нагорі їй не привиділося? У його зіницях палав вогонь, який її зачаровував. Вона подумки звинувачувала себе, що шукає його очима, чекає, коли він знову прийде на кухню, щоб згоріти в пожежі його погляду. І дівчина почувалася жахливо. Вона ненавиділа себе за це. Та коли він прийшов і простягнув руку, вона встала, як загіпнотизована, хоч мала б лишитися з Міколаєм. У голові стугоніло, а серце калатало, як скажене.

У вітальні хтось саме включив повільну музику. Вони почали танцювати. Кайтек міцно обіймав Меланію. Дівчину лякали власні почуття. І тоді він прошепотів:

— Я маю тобі дещо сказати. Це дуже важливо для мене.

її накрило хвилею жару. Вона повинна затулити йому вуста рукою. Повестися так, щоб у нього не виникло сумнівів, із ким вона хоче вийти звідси завтра вранці. Або перервати танець і повернутися на кухню. Нічого такого вона не зробила. Меланія чекала. Вони продовжували танцювати. Кайтек, схоже, підбирав відповідні слова і, здається, не міг їх знайти або ж боявся її реакції, бо нічого не говорив. Зрештою, повільний танець нарешті закінчився. Він потягнув її за руку, і вона покірно пішла за ним у бік передпокою. Вони сіли на сходах. Кайтек закрив лице руками. Довго мовчав.

— Ти для мене... більше ніж... — урешті наважився він. І знову замовк.

— Ось де ви сховалися! — радісно вигукнув Міколай, ставши під сходами й простягнувши до неї руку.

Це її врятувало. Їй терміново потрібна була допомога. Вона мовчки збігла зі сходів, а потім притулилася до Міколая в танці так, наче він був рятівним колом на бурхливих хвилях. Вона хотіла негайно забути те, що сталося, бо сумнівів уже не лишилося. Її власні почуття приголомшували її. Як легко Кайтек, нічого не зробивши, збурив усе, у що вона вірила! Він похитнув її внутрішній лад, позбавив спокою. Чому він це зробив?! Чому йому це так легко вдалося?! Чому йому знадобилося для цього лише півгодини?!

Макар не танцював. Він і далі сидів на кухні, бринькаючи на гітарі. Тому насправді невідомо, чия це була ідея: його власна чи ще чиясь. Аж раптом у вітальні загорілося світло, один з Кайтекових знайомих вивів Макара на середину й оголосив:

— Люди! Послухайте цього чувака! Вимкніть цю фігню! — кинув він у напрямку музичного центру, де хтось саме збирався поставити наступний диск. — Чули б ви, як він грає! Як тебе звуть? — хлопець схилився до Макара, який між ділом присів на диван.

— Макар.

— Його звуть Макар. Кого ти представляєш?

— Е-е-е... Мокотув? — прозвучала ухильна відповідь.

— Може бути. Я думав про лейбл, але якщо ти досі вільний співець, тим краще. Увага! Народ! Макар рве струни — для вас! Розпочинаємо матч Мокотів проти світу! Ти-и-иша-а-а-а-а!

Макар, здавалося, тільки цього й чекав. Ну, бо чого б ще він пер гітару? Сидячи на дивані, невинний мов янголятко, він зіграв так, що