Читати книгу - "Житія Святих - Березень, Данило Туптало"

до дому Філософа, постукали у ворота, і сказав нам воротар: "Ще відпочиває пан мій, трохи почекайте". Тоді сказав панові моєму Софронію: "Ідіть до Тетрафіла і там перебувайте". Є ж те місце шановане від олександрійців, кажуть-бо, що мощі святого пророка Єремії цар Олександр Македонський, з Єгипту принісши, поклав на тому місці, коли Олександрію-град на свою честь будував. І коли прийшли ми туди, нікого не зустріли, лише трьох сліпців, і в безмов'ї сиділи поблизу них, маючи при собі книги свої. Багато ж ті сліпці розмовляли поміж собою, казав один до иншого: "Друже, ти як осліп?" Відповів йому той: "Кораблеплавцем був у юності своїй. Коли ми плили з Африки, від довгого на море вдивляння більма зробилися на очах моїх — і я осліп". Потім другого питали, як осліп. Сказав: "Гутником я був, обробляв якось скло необережно, обпалився і від вогненної лютости втратив зір свій". Коли обидва сліпці причину осліплення свого розповіли, спитали третього, як той став сліпим". Відповів їм той: "Коли був молодий, зненавидів трудитися і працювати, але в лінощах жити полюбив, пристрастелюбним був. Не мав що їсти і почав красти і багато поганого робити. Одного ж дня бачив мертвого, яісого несли на поховання, в добрий одяг одягненого, і йшов услід за тими, що несли, хотівши бачити, де покладуть його, і похований був мертвий при церкві святого Иоана. Коли ж настала ніч, я відкрив гріб, увійшов і скинув з мертвого все, один лише хітон на ньому залишив. Коли я виходив із гробу, сказав мені злий мій помисел: "Повернися, візьми і хітон, добрий-бо вельми". І я повернувся, окаянний, бажаючи скинути і хітон і залишити мертвого нагого. І ось ворухнувся мертвий, сів переді мною і простягнув руки свої, пальцями своїми обдер лице моє і видер обидва ока мої. Тоді я, окаянний, з великою бідою і болем ледве виліз із гробу. Ось розповів вам, як я осліп". Коли ми це чули, зробив знак мені пан Софроній, і ми вдійшли від них, і сказав мені Софроній: "Справді, аввоИоане, сьогодні не треба нічого більше вчитися, досить-бо ми користі прийняли, почувши, що ніхто, зло вчинивши, утаїтися від Бога не може". Звідси зрозуміло, як обидва святі Иоан і Софроній піклувалися про щоденну для себе користь. Сказав-бо: "Не треба сьогодні чогось більше вчитися, достатньо сьогодні користи прийняли", — сповіщає, що кожного дня намагалися якусь користь для себе прийняти. Там же, в Олександрії, перебував Софроній блаженний, коли записав чуда святих мучеників Кира та Иоана, віддаючи дяку за зцілення очей своїх. Коли захворів на очі і прибіг до святих тих безкорисливих лікарів з молитвою і вірою — отримав від них зцілення, яке просив, у їхній церкві в Олександрії і мав до них велику ревність.

Через якийсь рік і тим єгипетським краям, де Олександрія, почали надокучати напади персів, і скрута була блаженним цим отцям, Иоанові і Софронію, — втекли і звідти, бо й святіший патріярхИоан Милостивий через страх перед варварами віддався втечі. З ним-бо до Константина-града плисти хотіли, сіли і вони на корабель, не хотіли залишитися без нього, бо від нього відлученими бути не терпіли. Коли святіший патріярх у дорозі впав у хворобу і в батьківському своєму граді Аматунті переставився, високе його життя і незліченні милостині надгробними словами премудрий Софроній, похваливши, вшанував. А після поховання патріярха пішли до старого Риму з учителем своїм Йоаном і з братами, що до них прилучилися, їх же було до дванадцяти. Там вони якийсь рік прожили, преподобний Иоан, учитель Софронія, старий, до Господа відійшов. Переставляючись же, заповідав любому своєму учневі і синові духовному Софронію блаженному, аби тіла його не ховав у Римі, але, у дерев'яній раці замкнувши, на гору Синайську щоб відніс. Оскільки неможливо було до Синайської гори дійти через варварів, то в Палестині в киновії святого Теодосія Великого, де той Иоан преподобний спочатку инокував, щоб поховав його мощі. І було так. Наслідуючи святого Йосифа Старозавітного, який тіло Якова до гробу отців своїх приніс, Софроній взяв із Риму тіло преподобного Йоана, духовного батька свого, і з братами в грецькі повертався краї. Припливши ж в Аскалон, чув, що неможливо перейти до гори Синайської через варварів, прийшов у Єрусалим, яким володіли перси. І поховав тіло отця в Теодосієвійкиновії. І сам з братами своїми в Єрусалимі перебував. Утримував тоді патріярший престол Модест, замість Захарії-патріярха, який у Персії в полоні з хресним деревом був. Після приходу святого Софронія з Риму в Палестину невдовзі благозволив Бог святе хресне дерево і Захарію-патріярха з полону до Єрусалиму повернути, бо Іраклій-воєвода, царя Фоку убивши, а сам Грецьке прийнявши царство, воював на перську землю і багато разів переміг Хосроєві полки, тримав у полоні його гради сім років. Тоді Сіроес, син Хосроя, убивши батька свого Хосроя, а сам, Перське прийнявши царство, шукав примирення з царем грецьким Іраклієм, і встановлено було від царя Іраклія в мирних угодах найперше таке: аби цар перський відступив Єрусалим грекам і повернув чесне дерево хреста святого і патріярха Захарію з ним. І було так. З великою честю через чотирнадцять років повернено з Персії хресне дерево, яке Іраклій-цар сам на раменах своїх приніс у святий град, як же про те у 19-ий день вересня написано. І святіший патріярх Захарія свій престол прийняв. Але через декілька днів чесне те животворного хреста Господнього дерево той же цар Іраклій переніс із Єрусалиму до Царгорода, аби знову якісь вороги настільки великий християнський скарб не полонили, бо після того Єрусалим ще раз вороги взяли, як же пізніше сказано. Патріярх-бо Захарія, недовго на престолі після свого з полону повернення сидівши, перейшов до Господа, а після нього Модест знову престол прийняв і лише два роки на ньому пробув. Коли і Модест переставився, святого Софронія вибрали на те патріяршество. У ті дні ж піднялася єресь монотелетів, тобто єдиновольників, які ісповідували, що в особі Христовій у двох його природах, Божій і людській, є одна воля і одна дія, наче кожна природа не мала окремо властивої своєї дії і бажання. Ісповідуючи те, називали Христа в обох природах недосконалим. Про ту єресь просторіше я написав у Житії преподобного Максима Ісповідника, місяця січня у 21-ий день. Найперше ж ту єресь відкрито почав і розширив Кир, Олександрійський патріярх, зібравши в себе помісний собор, і так вірити звелів — його ж наслідував і константинопольський патріярх Сергій, а після нього Пирос