Читати книгу - "Чарівний світ, Тимофій Гаврилов"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Уздовж тротуару тягнувся паркан, посередині якого була брама, колись замкнена і більше не відчинювана. Люди заходили у хвіртку, що містилася далі, попри опецькуватий сторожовий будиночок, в якому вже, либонь, років шістдесят не сидів сторож. На подвір’ї панувало пожвавлення. Тут була клумба, — сказав Толік. Толік знав це просторе подвір’я відмалку, коли завертав сюди в одноколісному візочку, що складався з твердого сидіння з приробленим до нього довгим руків’ям, кінець якого тримала Толікова мати, тоді як візок, наче човник на морських хвилях, перехилявся то в один бік, то в інший. Коли ж перекидався, Толік вивалювався туго набитим тлумаком і так і лежав непорушно, поки матір не садила його назад. Згодом Толік приходив уже без візка — продавши через комісійний, матінка купила йому завідного півника. Коли Толік підріс, прогулянки охопили також головну будівлю і низьку прибудову віддалік, де на єдиній лаві в затінку старезного осокора Толік із мамою влаштовували перекуску.
На майдані отаборилися ятки, так що лише вузький лабіринт доріжок розділяв їхні згуртовані ряди. Толік тюпав попереду, за ним Вітя, потім Стьопа, за Стьопою я. Шляху до входу довго шукати не довелося — до нього тяглася черга, багато разів закручуючись і звиваючись, ми петляли, протискалися і проштовхувалися, доки врешті опинилися біля дверей, з яких на нас злостиво поглядали вирізьблені у дереві вухаті істоти. Панове — письменники? Пельменники, — буркнув, киваючи, Толік. А то як, письменні, — обурився Стьопа. Ваші запрошення. Нас запросив Ігор Богданович. А ось і сам Ігор Богданович. А ось і я, — сказав Ігор Богданович, на грудях якого красувалась табличка ІГОР БОГДАНОВИЧ, видавець & аукціоніст. Не люблю комуністів, — прошепотів Стьопа. Аукціоністів, — так само прошепотів Вітя. Ви зарано прийшли, — мовив Ігор Богданович, показуючи на годинник. — Але це не має ніякого значення, проходьте. З картини в масивній рамі показував на нас колючою булавою вершник у хутряній шапці з кокардою, над якою хвацько стирчала пір’їна. Мій прадід, — сказав Ігор Богданович, повівши нас коридорами та рукавами, що відгалужувалися від коридорів. Гримерна, — розчахнув двері Ігор Богданович, — рум’ян не їсти, пензликами не бавитись — по вас прийдуть. Ми так не домовлялися, — запротестував Вітя. Ігор Богданович зупинився, а його брови звелися питальними знаками.
А як? — здивувався Ігор Богданович. Про нашу присутність на аукціоні, — каже Вітя. Я про неї й кажу, — каже Ігор Богданович, — по вас прийдуть і непомітно проведуть. Чому непомітно? — занепокоївся Толік. Ми не злодії, — запротестував Вітя. Ваша поява має бути переконливою, — мовив Ігор Богданович, — такою переконливою, щоб забезпечити успіх. Ми не будемо виступати, — в дитинстві мати змушувала Толіка брати участь в усіх мислимих конкурсах, особливо на найкраще читання вірша, де Толік незмінно отримував найнижчі оцінки, через які мати гиркалася з учителями та членами журі. Вам і не треба виступати — вийдете на подіум, потім займете місця в партері. Вітя полегшено зітхнув, Толік промовчав. Розташовуйтеся, — запросив Ігор Богданович, замикаючи за собою двері.
Я попереджав, — буркнув Толік. Що будемо робити? Двері висадимо! — верещить Стьопа. В гуртожитку не раз двері висаджували. Багато гуркоту, — сумнівається Вітя. Вахтер унизу, — кажу. Вахтерові клапоть у рота, — гарячкує Стьопа. Ми що, бандити якісь? — протестує Вітя. Стьопа серіалів передивився, — буркає Толік. Ніби ти не дивився, — відгиркує Стьопа. Толік мало дивився, багато читав — роки провів на книжках і ковбасі з молоком. Ти б супчику з’їв, припрохувала Толікова мати. Потім, буркав Толік, не відволікай мене. А ми через вікно, — каже Стьопа, гордий зі своєї геніальної ідеї. Залюбки, — каже Вітя, — залишилося тільки ґрати перепиляти. Якщо верблюд у вушко голки пролазить, — це Толік, — то чому б Стьопі крізь ґрати не пропхатися? Сам верблюд, — пищить Стьопа. Господар, — каже Толік, — приємно познайомитися. Ми вже знайомилися, — каже Стьопа. Тим більше, — буркає Толік. Ви завжди невчасно, — осмикує Вітя. А ми тут до чого? — пищить Стьопа. Тобто? — спантеличується Вітя. Це його стосується, — пищить Стьопа і на мене показує. І тебе, — буркає Толік. Тебе, — відбуркує Стьопа. Нас усіх, — каже Вітя. Дякую, — кажу. Ну що ти, — бентежиться Вітя. Хіба друга в біді покинемо? — вмикає задню передачу Стьопа. Особливо, коли не можемо, — буркає Толік.
Пані та панове, радий вітати вас на доброчинному аукціоні. Смію запевнити — кошти, виручені від продажу, підуть на підтримку митців, які живуть поруч, як сто, двісті, триста і тисячу років, звертаючи погляди до Того, хто одного разу поклав на всіх нас — створив, а потім прогнав зі Свого Дому. В злиднях, від яких волосся здіймається дибки (тут промовець несвідомо погладив лисину на своїй голові), мої пані й панове, народжуються шедеври, що збагачують нашу тисячолітню культуру. Ми відзняли фільм про їхнє життя, чорно-білий і німий — таке саме чорно-біле і німе їхнє існування: одну мить, якихось десять хвилин, які перевернуть світ ваших май-бахових уявлень. Позбавлені коштів і найелементарнішого — даху над головою, медичного обслуговування і гігієни, вони самотужки дають раду
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чарівний світ, Тимофій Гаврилов», після закриття браузера.