Читати книгу - "Ефект метелика, Марія Акулова"

Сподівався, що вона послухається й наблизиться, а вона тільки головою похитала.

— Йти не можу, повзти можу.

— Повзи, — насправді, Гліб був згоден вже на що завгодно, лише б вона швидше заснула.

Таким ідіотом він себе ще ніколи не відчував. Ось вона — не дуже в адекватному стані, щаслива, весела, задоволена, у його ліжку. Ось він — навпаки, дуже навіть адекватний, який усвідомлює, що хоче й цілком може отримати, але робити нічого не планує, тому що вранці буде негідником…

Витягнувши руку, Гліб сподівався, що вона візьме футболку, а потім він спокійно піде, давши їй можливість самій уже якось переодягнутися й зануритися в найсолодший у світі п’яний сон, але ні.

Його несподівано сильно смикнули за руку, змушуючи сісти, а потім залізли на коліна, влаштувалися, обвиваючи шию руками.

— Що ти робиш, Настусю?

— Ви так пахнете смачно, Глібе Юрійовичу, — дівчина наблизилася до його обличчя, втягуючи повітря, облизала губи.

— Чорт. — Глібу здалося, що він навіть дихати на якийсь час перестав. — Дд-дякую, — видавив відповідь крізь зуби.

— Це одеколон? Як називається?

— Навіщо тобі? — чоловік спробував зняти із шиї її руки, але куди там? Тільки присунулася ще ближче, практично торкаючись носом його обличчя. Глібу навіть здалося, що він відчуває вітерець кожен раз, коли Настя кліпає, ляскаючи віями.

— Чоловікові придбаю, — відповіла чесно і швидко.

— Якому чоловікові? — навряд чи помітила, як чоловік насупився, напружився.

— Ну, коли буде чоловік, куплю йому. Хочу, щоб пахнув так, як ви. Скажете назву?

— Ось коли буде, хай приходить, йому скажу.

— Нііііііі, — губи Насті розтягнулися в усмішці, а очі примружилися. Здається, його мила п’яна принцеса розкусила план. — Ви його поб’єте, як тоді Петра відлупцювали.

— Цьому більше дістанеться, — Гліб усміхнувся. Ну от він же має розуміти, що Настя зараз говорить небилиці, а однаково ревнує. Уявляє собі цього… чоловіка й ревнує.

— Ви злий, Глібе Юрійовичу, — Настя ж відхилилася, відпускаючи руки — впала б, якби її не притримав злий Гліб за талію, окинула його серйозним задумливим поглядом, знову заговорила. — Але такий добрий. І хороший, сміливий, привабливий, знаєте, коли ви поруч, у мене ось тут, — вона притиснула руку до грудей, — так дивно стає, ніби щось ворушиться, а коли дивитеся, то взагалі ноги підгинаються. Уявляєте?

Гліб промовчав.

— А ще знаєте, ви дуже небезпечний. Для мене. Я ж у вас закохаюся, а ви потім… Не можна мені у вас закохуватися, Глібе Юрійовичу, а ви вічно зі своїми вечерями, з турботою цією. А я відчуваю, що погано потім буде, а однаково хочу…

— Що хочеш?

— Поцілувати вас хочу. Можна?

Потрібно було відмовити, зсадити з колін, а потім втекти геть, поки не передумав, але Гліб вирішив ще разок пройтися по краю. Зовсім трохи. Один маленький поцілунок, і все. Тому кивнув.

Настя наближалася до його обличчя дуже довго, водночас невідривно дивлячись в очі, навіть не кліпаючи, а потім заплющила їх, торкаючись губ. М’яко, ніби крилом метелика зачепила, і так кілька разів, далі притулилася ще тісніше, проводячи по чоловічих губах язиком, і він відповів на запрошення, розкриваючись назустріч, легенько стиснув зубами кінчик язика дівчини, і вона тут же застигла, не намагаючись вивільнитися — слухняна, а потім дозволив цілувати так, як захочеться їй.

Але і відірвався першим, поки ще може, поки руки залишаються на спині, а не нишпорять по притиснутому до нього, такого гарячому, звабливому, бажаному тілу.

— Насте…

— Не сподобалося?

— Тобі не сподобається вранці…

— Дурниці, мені подобається, — вона усміхнулася, проводячи пальчиком по чоловічих губах. — З вами добре, вас так і хочеться… зацілувати всього.

Не витримавши, Гліб застогнав. Він точно себе переоцінив. Бігти треба було відразу ж, як вона опинилася на ліжку, може, заснула б собі спокійно, і тепер не довелося б стримуватися з останніх сил?

— Чого ви? Важка, так? — вона спробувала сповзти, їй не дали — притримуючи за талію. Гліб схилився до вуха дівчини, вважаючи за краще відповідь повідомити так.

— Ти колись відповіси за мої страждання, Насте, обіцяю. Просто не сьогодні.

— Бити будете?

— Любити, дурненька.

Дурненька задумалася, але промовчала.

—  Потрібно переодягтися, і ти ляжеш спати.

— В це? — дівчина потягнула на себе його футболку, чоловік кивнув. — Добре.

А коли вже Імагін спробував зняти її із себе, заперечила, беручись за поділ сукні. Час сходити з розуму. Або переставати боротися із собою, повалити на ліжко і зробити приємно обом, але Гліб тільки прибрав із талії руки, щоби не заважати знімати одяг.

Плаття було об’єктивно гарним і дуже їй личило, але без нього краще. Без нього можна долонею пройтися по м’якій шкірі живота, обвести контур білизни, стиснути повну чашку, поцілувати ключиці, які виступали, ковзнути губами вгору по шиї до підборіддя, відчуваючи, як вона вигинається, відкриваючись для дотиків, а потім… натягнути-таки свою футболку.