Читати книгу - "Ефект метелика, Марія Акулова"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Все, тепер спати, — перемігши супротив, Гліб опустив Настю на ліжко, а сам скочив, поки міг.
— А ви? — і знову на нього дивилися повні сумніву очі. А ще трошки ображені. Мабуть, у плани п’яної принцеси входило щось інше.
— А я в душ, і теж спати. Насте, під ковдру, — Гліб допоміг впоратися з покривалом, усміхнувся, отримавши таку ж усмішку у відповідь, потім поцілував простягнуту до його обличчя долоньку, відійшов.
— Ви точно будете спати?
— Буду-буду…
— Ну дивіться мені… — Настя позіхнула, тут же занурюючись в перший сон.
А Гліб… дивився. Усе так, як вона хотіла. Дивився на неї у своєму ліжку, у своєму світі.
На метелика, який вперше в житті запалив в ньому такий азарт, який підкорив, став бажанням, метою, манією. А тепер лежав на його подушці, усміхаючись чомусь уві сні.
Ну і як тут заснеш? Пішов Гліб уже під ранок, лише потім, щоб не налякати, якщо раптом випадково засне, а вона прийде до тями в незнайомій квартирі з малознайомим чоловіком поруч.
Ні, він же обов’язково нагадає про все, що сталося, але їй і так буде достатньо шоку. Краще поступово.
***
Після пристойної до непристойності пиятики складно прокидатися, але радує вже те, що ти прокидаєшся в одязі, сам, бажано або вдома, або в знайомому приміщенні, а Настя…
Вона довго намагалася зрозуміти, де перебуває, а потім підскочила, тут же пошкодувавши про це — по голові ніби вдарили кувалдою, а в роті стало ще противніше. З побоюванням стягнувши ковдру, Настя застогнала, усвідомлюючи, що спала не в сукні, від моментального самогубства врятувала тільки наявність білизни під чужою футболкою.
Перш ніж встати, дівчина довго озиралася на всі боки, намагаючись пригадати хоч щось. Наприклад, як вона опинилася в шикарній спальні з вікном на всю стіну і величезним ліжком? Як вона опинилася тут одна? Як сукня виявилася акуратно повішаною на двері у ванну кімнату, як тут же опинилися капці?
Відповідей нуль, а головне — і запитати нема в кого. Настя застигла, прислухаючись до сторонніх звуків, яких не було. Зовсім, взагалі, ніяких.
Мабуть, вона з радістю провалилася б тут же крізь землю, і було зовсім байдуже, що загадка, як вона попала в хороми, залишиться нерозгаданою, але довелося встати. Хоча б для того, щоб знайти телефон і, перш ніж провалитися, зателефонувати мамі, щоб сказати, що з нею все добре… ну або попрощатися.
Ось тільки на тумбі, поруч із ліжком, у кишені сукні, на інших доступних погляду поверхнях, гаджета не було. Навіть у ванній, у яку Настя сунула ніс, телефон не виявлено, зате виявлено зубну щітку зверху на рушнику і склянку, поруч із багатозначною такою запискою 'для тих, хто раптово протверезів'.
Подумавши, що якщо у ліжку інших, хто протверезів, не спостерігається, усе призначене для неї, Настя спустошила склянку, мабуть, з аспірином, узяла щітку, скористалася чиєюсь гостинністю на повну, нарешті відчуваючи себе якщо не людиною, то вже не дятлом, який перепрацював головою.
Вона навіть у сукню переодягнутися встигла перш ніж у двері акуратно постукали.
***
Гліб майже одразу почув, що метелик прокинувся, усміхнувся, уявляючи, яка 'щаслива' вона мала б бути в ці хвилини, але вирішив не з’являтися так відразу. Нехай перший шок переживе наодинці із собою. Ну й понервує трошки, зрештою, це вона вже точно заслужила.
Давши їй п’ятнадцять хвилин, він спокійно випив кави, прогорнув вчорашні новини, а потім попрямував до тієї, яка провинилася.
Настя швидко зорієнтувалася — на ліжку порожньо, зате двері у ванну зачинені, довелося стукати.
Відчинила вона не одразу, можливо, переодягалася, але, ймовірніше, збиралася із силами, ну або читала якусь молитву… Хто їх, метеликів, які протверезіли, знає?
А побачивши у дверному отворі… полегшено зітхнула. Правда, полегшення тривало ненадовго, мабуть, у пам’яті промайнув якесь спогад, оскільки дівчина тут же відступила, затуляючи обличчя руками.
— Як спалося? — Гліб спробував запитати максимально серйозно, не розсміятися, не посміхнутися самовдоволено, або ще якось не видати, що йому-то спалося непогано… і не спалося теж.
— Вибачте! — а вона, ніби й не чула запитання, опустила руки, заглядаючи в очі винно-провинно. — Ви не думайте тільки, я зазвичай так себе не веду.
— Як так? — Гліб схилив голову до іншого плеча, ховаючи усмішку в куточках губ.
— Стільки не п’ю, і не творю… Що я творила? Як опинилася у вас?
— Нічого особливого, тільки приставала…
— До вас? — і знову очі розміром в копійки.
— Поруч був тільки я, довелося до мене.
— Вибачте, — дівчина застогнала, відвернулася, підійшла до умивальника, якийсь час так і стояла, мовчки розглядаючи кісточки пальців, а потім, мабуть, знову щось згадала, обернулася. — Але ми ж не…
— Ні. Я спав на дивані.
— Слава богу, я б померла, якби… — Настя обернулася, зауважила, як на обличчі чоловіка ковзнула тінь, зрозуміла, що прозвучало не дуже вдячно. — Не в тому сенсі, я просто… ось так… п’яною… Не хотіла…
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ефект метелика, Марія Акулова», після закриття браузера.