Читати книгу - "Потраплянка на заміну, Літа Най"

Мені потрібно було викинути з голови чуже особисте життя. Я не повинна вчити інших людей, як їм варто діяти. Злегка підштовхнути до чогось – це вже інша справа, але над цим ще потрібно буде подумати.

Я дорахувала до двадцяти і на весь двір закричала:

– Я йду шукати!

Відразу із найближчих кущів почувся здавлений прискіт. Саме там я побачила зламане суцвіття гортензії. Добре, що поблизу немає садівника. Але я зробила вигляд, ніби нічого не помітила і почала ходити садом, голосячи, що нікого не можу знайти.

Чотирирічна Агда і п'ятирічний Стіві були неймовірно милими дітьми. Як і всі діти на моє скромне судження. Малеча Ейлен і Лінди тепер були частими гостями в нашому домі. Спочатку жінки з побоюванням поставилися до моєї пропозиції посидіти з їхніми чадами, але коли переконалися, що мені справді це приємно й нескладно, заспокоїлися. А мені тільки в радість була хоч якась розвага в цьому великому тихому будинку. Поки справи з ательє тільки набирали обертів, і ми чекали нових творінь Адреани, мені було нічим зайнятися.

Коли в саду закінчилися місця, де маленькі діти могли б сховатися, ми розстелили на траві теплий плед і, озброївшись аркушами паперу і місцевими аналогами кольорових олівців, стали малювати.

Якоїсь миті Стіві підняв голову, кинув погляд за мою спину, потім штовхнув свою подружку і тепер вони обидва дивилися в тому напрямку. Вирази їхніх облич стали настороженими, і я зрозуміла, хто там стоїть. Діти явно знали, як виглядає Повелитель, і, можливо, трохи побоювалися його суворого образу.

Я кинула швидкий погляд з-за плеча і, побачивши неподалік чоловіка, вирішила трохи розважитися.

– Грізний дядько, чи не так? – приглушеним голосом запитала я. Малі швидко-швидко закивали. – А знаєте, чому він завжди такий насуплений?

Цього разу Агда і Стіві заперечно похитали головами. Я трохи розвернулася до Дарлема, спостерігаючи за його реакцією. Чоловік точно чув мої слова. Примруживши свої очі, він мав дещо зацікавлений вигляд. Я подарувала йому хитру посмішку і, повертаючись до дітей, сказала:

– Він просто дуже любить обіймашки, а всі побоюються до нього підходити. Ось він і сумує. Якщо ви хочете, щоб Повелитель усміхнувся, тоді побіжіть і обійміть його якомога міцніше.

Секунду діти виглядали розгублено, але після мого підбадьорливого поштовху, підхопилися і понеслися прямо до шокованого чоловіка. Враховуючи, що малі доходили Дарлему десь до середини стегна, вони обвили його ноги. Повелитель на кілька секунд застиг із широко розкритими очима. Він очевидно не часто потрапляв у ситуації, коли його обіймають маленькі діти.

Я вже не могла стримуватися і засміялася в голос. Ось тоді чоловік відкляк. Він покосився на мене, ледь помітно посміхнувшись, і я помітила нехороший вогник у його очах. Дарлем присів і з легкістю підняв обох дітей, тепер вони могли обплести його шию своїми рученятами. Він швидко їм щось прошепотів і відпустив на землю. Хлопчик і дівчинка весело підбігли до мене і Стіві весело сказав:

– Тепер твоя черга.

Отакої. Несподівано. Але й не відкрутишся: сама ж сказала, що Повелитель любить обіймашки. Тож повільно піднявшись із пледа, я підійшла до чоловіка і, запустивши руки під його щільний жилет, обійняла, уткнувшись йому в шию. Ми так простояли всього нічого, і я обережно відсторонилася.

– А моя мама завжди цілує тата, коли він повертається додому, – раптом заявила Агда. І я, мило всміхнувшись, піднялася на носочки і чмокнула чоловіка в щічку. Але як виявилося, маленьку бешкетницю це не задовольнило. Вона надулася, схрестила ручки й додала: – У губи.

– У губи? – зі здивованою усмішкою повторила я. – А ти не надто маленька, щоб таке знати?

– Мій тато каже, це означає, що він сильно любить маму, – підтримав подругу Стіві.

 – І це чиста правда, – відгукнувся Дарлем із глузливим виразом обличчя. – Адже чоловік і дружина мають кохати одне одного.

От же пройдисвіт. Я похитала головою, закотивши очі. Ну що ж, якщо ти наполягаєш, коханий.

Я впритул наблизилася до чоловіка і поклала долоні йому на груди. Заглянувши в очі, я побачила виклик.

«Давай, зроби це. Якщо не злякаєшся», – говорив цей погляд.

Але я точно не була з боязких дівиць. Тож, потягнувшись до його обличчя, я майже невагомо торкнулася кутика рота і, відсторонившись на сантиметр, видихнула гаряче повітря прямо в губи і тоді Дарлем зірвався. Він різко притягнув мене до себе, втискаючи в широкі груди і фіксуючи мою голову своєю рукою. Його вуста накрили мої з такою несамовитою силою, наче від цього залежали наші життя. Мої руки поповзли вгору, шукаючи відкриту ділянку тіла. Дійшовши до вирізу сорочки, я пробіглася пальчиками по гарячій шкірі і сплела руки в замок на його шиї. Дарлем трохи прикусив мою нижню губу і, почувши мій тихий стогін, схаменувся. Ще раз ніжно торкнувшись моєї нижньої губи, чоловік відсторонився.

У мене пливло перед очима. Так, я чула таке поняття як «запаморочливий поцілунок», але чомусь завжди здавалося, що це мовний зворот для прикрашання реальності. Але вочевидь, для таких відчуттів просто потрібен був правильний чоловік.

Прийшовши до тями, я звернула увагу, що дітей у саду вже не було, чи то їм стало нудно, чи то їх покликали мами, чи то мене настільки затягнув поцілунок, що минуло кілька років, і діти встигли вирости.