Читати книгу - "Мисливець. У пошуках втраченого, Сано Бенсан"

— Звісно.

— Головне слідкуй за своїми показниками. І за моїми про всяк випадок.

Відкрив потрібну консоль і кинув Владу запит у паті. Той прийняв миттєво. Принаймні так ми будемо слідкувати один за одним. Дивлячись на всю цю кількість охочих, я навіть боявся уявити, як довго це все триватиме, доки ми переб’ємо всіх. Хоча, якщо взяти до уваги наявність мобів, то шанси якісь та є. В цій зоні під ногами кожного аватара мерехтіли ледь помітні зелені кола, які нагадували, що тут безпечна зона і вбивати собі подібних ми не могли навіть при найзапекліших спробах. У змагальній зоні кола були жовтими, і лише в небезпечних зонах вони ставали яскраво червоними. Іноді то здавалося моторошним видовищем. На щастя, аватарів нижче 15 рівня навіть в таких зонах ніхто не зачіпав, що нас рятувало від задиристих індивідуумів. А здобувши високий рівень, я й не мав нагоди перетнутися з подібними деінде поза безпечною зоною. Тож певний дебют.

Втім, доки я розглядав натовп біля себе, вдалечині помітив досить знайомий темно-синій каптур. Я вже давно не вірив у збіги, тому кинувся навздогін. Дівчина озирнулася, але розгубилась побачивши мене. Та ж сама білявка. Досить швидко вона поправила свої окуляри й просто зникла посеред натовпу.

— Що за… 

— Ти немов привида побачив, — донісся голос Влада позаду.

— Там знову була підозріла дівчина у каптурі. Чомусь мені здається, вона ще добряче мені надокучатиме…

Але вже наступної миті над нашими головами ожила голограма Етеріалу, на яку всі спрямували свої погляди. Й без того світлу локацію залило мерехтінням планети з її супутниками. Чомусь завжди ладен був залипати на ній хоч цілу вічність… Та вже слідом поверх неї з’явилося обличчя Канцлера. Щоправда, цього разу він був у світлому костюмі та з досить натхненним виглядом. Знаючи, що його прототип мертвий вже стільки років, складалося відчуття, що з нами розмовляв янгол. Так, неймовірно безглузде порівняння, але чомусь саме так сприймав його, а від цього моїм тілом збентежено розбігалися усі мурахи.

— Нарешті настав той день, якого всі так довго чекали! День, який змінить ваше життя, як і в Етеріалі, так і поза його межами. Кожен з вас доклав чимало зусиль, аби потрапити сюди, і я впевнений, що буде докладено не менше на шляху до найвищої нагороди! 

Слідом за його словами на додаткових екранах виникли бокси умовних винагород. На одному з них активно зростала кількість ефірів, на що всі з захватом почали уявляти, як витрачатимуть їх. Не здивувався, бо у Влада поряд очі так само загорілися, а щелепа мало не відпала. Я штурхнув його ліктем в м’ясистий бік, від чого той аж скривився, але взяв себе в руки, продовжуючи слухати Канцлера.

— Ви дійшли до цього місця і це вже перше ваше досягнення! Але далі розпочнеться боротьба за можливість увійти у Квантум! Спроба, як і життя, лише одна. — Він на мить запнувся і, мабуть, лише я усвідомлював справжнє значення його слів. — Довгоочікувана гра на виживання розпочнеться одразу ж, щойно вас буде перенесено в наступну локацію. Від вашої вправності в наступному бою залежатиме, чи продовжите ви свій шлях.

Канцлер почав перераховувати правила, з якими я вже був ознайомлений, але вдавав зацікавленість. Хоча крадькома я все ж оцінював присутніх, намагаючись визначити своїх потенційних супротивників. Часом прислухався до чиїхось перешіптувань, які вже намагалися добрати свої паті вправними гравцями. Так, кожен сподівався, що саме завдяки командній підтримці вони дійдуть до заповітної цілі. Втім, я не вірив, що ці бажання відповідали дійсності. Не тоді, коли на кону була надмірна для нашого часу нагорода. Радше, кожен шукав для себе вдалу команду, по чиїм головам зможуть успішно пройтися на шляху до Квантуму. Мимоволі уявив їхній подив, коли все ж вони туди потраплять. Сумнівався, що хтось із них цілковито розумів слова Канцлера. Хоча наступна локація навіть для мене була загадкою, адже туди-то Емікс мене не вів. Але після десяти кіл пекла в башті, гадаю, стартова локація здаватиметься прикрим непорозумінням.

Коли Канцлер завершив перелік правил і побажав усім успіху, вгорі почався відлік. Але перед тим, як дійшло до нуля, він поглянув на мене, ледь смикнувши кутиками губ. Я кивнув йому, а вже за мить навколо кожного аватара заграло легким блакитним відблиском сяйво телепорту.

Вже за лічені секунди я опинився в знайомій локації. Все ті ж живі стіни, і так само один, а це тепер насторожувало. Відкривши на консолі мапу локації, помітив зелену цятку в дальньому від себе куті, практично інша частина. Та тішило, що хоч нас не розкинуло між аналогічними локаціями, але в різних площинах. Як згадувалося раніше Канцлером, їх буде чимало на певну кількість гравців. На мапі ж локація була схожою до лабіринту з безліччю коридорів. Втім, проблемою були не вони, а десять вбитих супротивників. От тобі й відбір… 

Перемкнувшись на канал нашого паті, я звернувся до Влада:

— Йди назустріч, але обережно.

— Та звісно, кеп.

Діставши зброю я пішов вперед. Помітив, як стіни поступово забарвилися в темний колір, а коло під моїми ногами тепер стало яскраво червоного кольору. Поглядаючи на мапу, мені дуже не вистачало вже звичних червоних цяток на ній, щоб хоч якось зреагувати на загрозу вчасно. Втім, мусив довіритися чуттю, хоча якщо бути точним, то костюму. Чомусь сподівався, що він таки продуманий і для цього…

Або ні. Випад з правого боку застав мене зненацька. Пощастило, що зброю стрілець обрав посередню. Удар прийшовся по моєму плечі, від чого я відлетів у сторону, але досить швидко зібрався й вистрілив у нападника в ту мить, коли знову пролунав постріл. Та крутнувшись у бік, я збив його з ніг, вистреливши в обличчя. Купа коїнів розлетілася в різні боки, і стало аж шкода, що напочатку нічого путнього тут не падало.