Читати книгу - "Мисливець. У пошуках втраченого, Сано Бенсан"

Глянув на Владові показники, які теж почали активно стрибати. Насторожившись, попрямував до нього. Дорогою зустрілося ще декілька гравців. Навіть сміливо назвав би їх дилетантами, бо аж занадто невмілими здавалися їхні рухи. Або ж я почувався досить самовпевнено після пройденого з Еміксом. Ну або ж цілком вірогідно, що в нашу локацію система таки закинула слабаків, аби не стали мені на заваді… От в це я залюбки повірив би. Добігаючи до Влада, зустрів ще кількох супротивників, залишалося знайти ще п’ятьох. Але здалеку помітив, як вправно і шалено та каменюка розмахувала своїми мечами у поєдинку. Встигав лише спостерігати, з якою швидкістю відбавлялися в обох життя, але майже одразу ж Владові резерви його поновляли. В стані гніву його аватар був схожим на шарову блискавку, а два мечі в руках як ті блискавиці. Затухали лише згодом, коли рівень агресії його аватара повертався в норму — саме от за це я полюбив цей клас аватарів. А ще в них був шикарний скіл — щит, який взаємодіяв саме з люттю, подвоюючи показники сили аватара. Колись лише декілька разів бачив подібні поєдинки між аватарами цього класу, та й то не в такій амуніції, як у Влада. Але навіть тоді дух перехоплювало. 

Коли я обирав клас свого аватара, то не знав усіх цих деталей, знехтувавши настановами напочатку мого шляху в Етеріалі, але навіть тепер не шкодував про це, бо в мене була перевага на відстані. Фізичну силу я не рахував, бо у Влада її було більше майже вдвічі. А ще на вищих рівнях в мого аватара відкрилися нові скіли… Серед аватарів один з них називався бафом — тимчасове підсилення властивостей аватара, як власного, так і по паті. Іншим бонусом виявився скіл відновлення здоров’я, який усі коротко називали хілкою. Раніше, доки тримався осторонь, дивувався, коли десь чув, щоб хтось просив бафнути його, або похілити. Так, тоді я почувався повним бовдуром. Ще було кілька смачних, але ці були дійсно вартими уваги. Тому тепер ми з Владом були ідеальною парою в нашій нелегкій місії. 

— Ти це бачив?! — вигукнув здоровило, зрушивши з місця, щойно його щит зник. — Як я тобі?

— Ти неймовірний! Справжній танк!

І на його пиці засяяла задоволена посмішка. 

— Мені ще шістьох, — сказав він, йдучи поруч.

— Мені п’ятьох. Далеко не відходь, — додав вже пошепки, коли почулися зліва чиїсь кроки.

Таки не помилився, бо то був ще один гравець. Не такий вже й слабкий, як попередні, але й тут все виявилося досить просто. По тому, як швидко з нього відраховувалися червоні написи, міг з впевненістю припустити, що преміальними пропозиціями він не скористався. Зелені написи досить повільно відновлювали його здоров’я, тому я ще декілька разів вистрелив в нього, аби вже напевно. Не знаю звідкіля в нього взялося стільки тих коїнів, але посипалося досить так непогано. Скоріш за все, це здобуте з попередніх боїв. Отже, зі мною може статися таке ж саме. А не хотілося б…

Ще трьох жертв не довелося довго шукати. Вірніше взагалі не шукав, бо вони самі шукали кого б вбити, аби пройти далі, доки не скінчився виділений на це час. Останнім противником, на якого я натрапив, був кремезний такий аватар, чимось схожий на Владового. Костюм в червоному відтінку й в тутешній атмосфері, виглядав досить зловіще. Якби він зустрівся мені напочатку, то я б, чесно кажучи, шукав би якогось закутка. Але не тепер, коли він був останньою моєю перепоною тут.

Крутнувши декілька разів шиєю, здоровань рушив на мене. Не менш кремезну сокиру він раз за разом перекидав з руки в руку. Бачив, як починала накопичуватися його лють, підіймаючись плазматичними хвилями від масивних чобіт. 

Гордовито задерши підборіддя я й собі бафнувся і вистрелив у ту мить, коли цей танк кинувся одним ривком на мене. Пробивав його захист я досить таки довго, намагаючись постійно втікати на необхідну дистанцію, аби не втрапити в його руки. Та цей ґедзь постійно встигав завдати мені удару, при кожній спробі відсторонитися. Усі знали, що стрілку краще не ставати з цим класом у рукопашний бій. Ще і якийсь скіл небачений раніше, який оплітав мої ноги немов лозою, забираючи з мене здоров’я. На щастя, мій захист спрацьовував відмінно встигаючи поновлювати втрачене, доки я активно прострілював його броню. 

Краєм ока встиг помітити, що розправившись зі своїм супротивником, Влад вже біг до мене, аби допомогти. Втім, останній мій удар виявився фатальним, від чого ми обидва з полегшенням видихнули. Та не встиг я й слова сказати, як почався трисекундний відлік на телепорт. Он як воно тут працює. А я ж бо все мізкував, як пройти далі. Перед тим як мене перемістило у Квантум, я лиш мигцем упіймав Владів задоволений погляд. Йому залишалась ще одна жертва, тому довго чекати не довелося.

На превелике щастя, цього разу наш респ був в одному місці. Ну хоч так. Вже знайома локація Квантуму анітрохи нас не бентежила, окрім істот, які виглядали в рази міцнішими тодішніх, та інших учасників, яким вдалося дістатися до першого рівня. До такої навали я чомусь геть не був готовим. А враховуючи те, що серед усіх мобів була лише одна єдина сфера… Буде гаряче. До того ж не думаю, що прохід відчиниться одразу ж, як здобуду сферу.

— Ти як? — запитав у Влада, який теж здавався злегка отетерілим.

— Та якось… Емікс точно не прийде? — невпевнено промовив він, подивившись на мене із чималою надією.

— Як бачиш. Вмикай бусти.

Активувавши всі можливі підсилювачі, на яких постійно наголошував Емікс, я уважно вглядався в істот, шукаючи потрібного мені. Вайлет казала, що я зможу його вирахувати, але вони як з конвеєра — всі на одну пику… Хоча… Та ретельніше роздивитися не вдалося, бо доки інші почали свою боротьбу з істотами, якась із них кинулася на мене. На щастя, Влад вискочив поперед мене ставши у свій щит. Розмахуючи люто мечами, він досить легко здолав моба, практично без моєї допомоги.