Читати книгу - "Заручниця для мажора, Деріка Лонг"

8.3

— Краса, естетика, емоції які передає пензлик з фарбою, та щирі почуття, це все може бути зображене на картині… — береться обома руками за голову, його ніби здогнала геніальна ідея. — Міланоо… Ти намалюєш картину для мого тата, цей подарунок буде кращий, за тисячу моїх слів. Саме він втілить моє ставлення до нього.

Здивування, це все, що я відчуваю.

— Артем …— Олеся цілує ніжно його губи, мов доторкається до шовкового полотна. — Мілашко, ти впораєшся, вважаю, що картина потрапить в самісіньке серце іменинника.

Відмовлятись не було сенсу, мені й не хотілося цього робити.

Довго думаючи над зображенням, ми дійшли до висновку, що пейзаж, буде найкращим варіантом.

За декілька днів подарунок був готовий, і мріяв якомога скоріше відправитись до свого власника.

— І останній штрих. — вільно володію пензликом, і швидко внизу правого боку полотна, пишу свій розпис, щоб завершити творіння.

— Твій талант, зводить мене з розуму. Я не знаходжу пояснення, як таку красу, можливо творити, такій тендітній дівчині. — Артем висловлює похвалу.

Лише у відповідь я починаю червоніти та голосно сміятись.

— Батько буде задоволений. — Олеся роздивляється кожен кутик картини та обіймає мене.

Подяка людей, гарний настрій - це все мені дарує творчість, я не потребує оплати за свої старання, хоча Артем завзято намагався подякувати мені за роботу, грошовим внеском.

— Нехай, це і від мене буде подарунок. Хоча з твоїм батьком не знайома, але маю надію, що його життєва позиція змінилась і він зробив вірні висновки з важливих уроків…

Через постійну робота та заплановані співбесіди, Олесин коханий не зміг залишитись в новому місті на довго, але подруга пообіцяла мені свою дружню підтримку, і залишилась в орендованому будинку поряд зі мною.

— Сподіваюсь, перейматись нема за що… Артемчик дорослий хлопець, але ж всі чоловіки ще ті діти, незважаючи на вік.

— Смішна ти Леська ! — зовсім не схожа на Катю, яка за весь період гостювання моєї давньої подруги, рідко зʼявлялась в нашому житті.

Єдиний, хто не забув про мене, це Стас, який з усіх сил намагався дістатись до мого сердечка, але кожного разу чув одні й ті самі слова :

« Ти справді гарний друг, але друг…»

Останнє слово він встиг зненавидіти, воно його дратувало, як бика червона ганчірка.

Моя постійна розмова про Макара та обговорення наших стосунків, руйнували всі плани Стаса, тож закочуючи очі він промовив.

— Не зустрічав такого міцного кохання, це мене тішить. Я здатен подарувати тобі його, щоб ти відчула щастя, та нарешті отримала крила як у вільної пташки, і повʼязала життя зі мною.

— А крила їй нащо ? — жартує Олеська і починає хіхікати, але парубок жарту не оцінює, і обурено крокує до своєї автівки.

— Навіщо… Навіщо, ти так жорстоко. — обертаюсь до подружки.

— Нехай знає правдиве ставлення до нього. Він заблукав в своїх ілюзіях, нехай спуститься на землю. Пташка, крила.. Пф,  — фиркає. — дитяча маячня…

*****
 

Стас

— Все з мене досить. Де знаходиться Макар, в якому місті його командировка і чому вона так довго триває ? — питань багато.

Хоча розумію, що на них ніхто відповідати не планує.

Катя лежить на неохайно застеленому ліжку, з шматками огірка на обличчі.

— Маску зробила ! — кричить. — Руйнуєш мій спокій, єдиний раз вирішила розслабитися, ти і тут мене знайшов.

— Та від чого тобі розслаблятися ? Життя поміж тебе проходить, ні замовлень, ні грошей, ні Макара.

Це імʼя відволікло її від бʼюті процедур, і сестра одразу прибрала огірки з очей.

— Тобі яке діло до нього ? Скоро приїде мій хлопець, через тиждень, мабуть. Я дізналась у його друга, який зустрічається із Соломією. Памʼятаєш ми були на вечірці ? — помічає, що мені все одно на її питання. — З ким я говорю ?

— Байдуже ! Головне, щоб Макар повернувся. — ледве вимовляю ці слова, вони цідяться, ніби через жорстке сито.

— Що ти говориш ? — напружує свій погляд та підходить ближче. — Нехай забуде про Макара, вона його втратила. Ти зобовʼязаний допомогти мені.

— З чого ти взяла, що я буду тобі допомагати ? — від пориву злості моя куртка падає на підлогу. — Мілана повинна бути зі своїм коханим, а ми з тобою граємо в погані ігри, які нічим хорошим не закінчаться.

Сестра забула про справедливість яка існує в нашому світі, після її витівок, вона обов’язково отримає покарання, задля якого прийдеться дорого розплатитись.

Бентежить совість…

Коли дивлюсь на Міланку, серце болить, дівчина страждає через брехню, підлість своєї близької подруги. Її довіра до оточуючих та бажання зрозуміти кожну людину, привело в замкнений коридор, з якого важко знайти вихід.

— Тільки спробуй… — скрипить зубами. Її подих викликає в мене мурашки, а жорстокі очі наповнені сильною ненависті, ніби сковують у важкі кайдани, які не дозволяють повернутись у минуле та змінити ситуацію, натякаючи на втілення підступного плана.

З всієї сили дівчина зжимає мою руку, довгі пазурі врізаються в мою шкіру, і я помічаю червоні царапини.

— Ай ! Боляче. — не можу повірити в масштаби ненависті своєї сестри.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍