Читати книгу - "Уява або життя, Madlen Rivalle"

Але щоденника там не було, лише маленька фотокартка, де Ленз стоїть в міському парку і більше ніхто не зображений поряд. Вона захлинулася риданнями. Дівчина продовжувала сидіти посеред кімнати, не стримуючи емоцій.

Її телефон подзвонив, Ленз аж здригнулася. Дзвонила Сара.

Так, тихо сказала дівчина. Ти не могла б мені допомогти ввечері? – запитала подруга. – Мені треба поїхати до будинку Енді, треба передати його батькам деякі з речей. Не хочу бути там сама.

Дівчина витерла сльози.

Звісно. Ти знаєш куди їхати? Так, не хвилюйся. Я буду там о шостій.

По закінченню розмови, Ленз  спустилася до батьків і попросила відвезти її ввечері куди треба. Мати без сперечань погодилася, жінка намагалася хоч якось зарадити доньці. Тому коли настав вечір вони рушили до місця призначення. Двері будинку були відчинені, Ленз попросила матір не чекати і зайшла до кімнати.

Сара стояла і розглядала поличку з різними нагородами з бейсболу, футболу, які отримав за шкільні роки хлопець.

Ти як? – запитала вона у подруги. Занадто часто це питають в мене за останню добу. Пробач. Та нічого. Мені треба обережно скласти речі по коробках та відправити їх батькам Енді. Вони не приїдуть? Ні, в них не вистачить коштів на квитки. Його родина достатньо скромно живе і далеко звідси. Я добре спілкувалась з його мамою, - з сумом сказала Сара. Мені шкода. Ти сама як? Тримаєшся? Занадто паршиво. Розумію.

Вона мовчки поскладала нагороди, а Ленз відкрила невелику шафу з речами і почала заповнювати іншу коробку.

Можна дивне питання? – сказала Ленз.

Сара кивнула, дивлячись на неї.

Коли ми були в аеропорту, ти пам’ятаєш ще когось окрім хлопців та мене? Твоїх батьків, які прийшли розлючені. І все? Так, вони витягли тебе до виходу, коли ми з тобою прощалися.

Це означало, що подруга теж забула про Леві. Стримавши сльози, Ленз продовжила збирати речі.

Похорон буде у четвер.

Ці слова ще раз нагадали дівчині про жорстоку реальність і вона дала емоціям волю. Подруга підійшла до неї та обійняла.

Не розумію, як ти тримаєшся, - сказала вона Сарі. Мої сльози закінчилися, тоді коли я вмовляла батьків оплатити його та Олівера похорон та домовитися зробити це разом з батьками Теда. Це жахливо.

Подруги сиділи обіймаючись, поки емоції знову не вгамувалися. Вони закінчили близько восьмої.

Алекс заїде по мене, тебе підвезти? Буду вдячна.

Машина однокласника зупинилася біля будинку. Хлопець допоміг сестрі завантажити коробки.

А що з ним робити? – запитала Ленз у подруги, вказуючи на мотоцикл. В мене рука не підніметься його продати. А залишити в себе батьки не дозволять.

Ленз провела рукою по керму.

Тебе навчити їздити? – запитала Сара. А ти вмієш? Енді мене навчив.

Поки Алекс ще ненадовго від’їхав на прохання сестри, подруга показала Ленз, як керувати, пояснила головні моменти під час їзди. Дівчина змогла рушити з місця вже на другу спробу, проїхавши невелику відстань від будинку і назад.

Забери його собі, - сказала подруга. Я не можу, він повинен бути в тебе. Тоді, будь ласка, збережи його до поки я не зможу вмовити батьків забрати його, гаразд? Так, домовилися. Тоді їдьте без мене. Будь обережна.

Сара дочекалась, коли повернеться брат і сіла в машину. Друзі поїхали своїм шляхом. Ленз сіла на новий транспорт і пригадавши, як вона добиралася сюди з Леві, завела мотор. Спосіб Енді відганяти погані думки знову став в пригоді. Дівчина додала швидкості і поїхала додому. На вулиці було вже темно, холодний вітер обдумав її. Спокій поступово повертався до неї. Вона кричала що є змоги, поки їхала, щоб вивільнити весь той біль, що поселився в ній.

Ленз поставила мотоцикл на задньому дворі, навпроти свого вікна, щоб дивлячись уявляти, ніби це Леві по неї приїхав, щоб утекти разом раз і назавжди.

Дівчина знову подивилася на фотокартку, яка лежала на столі, і згадала про Карла, хлопця який робив фото. Вона швидко взяла ноутбук, знайшла той форум, де вони спілкувалися, сподівалась, що той їй відповість. Але перейшовши на потрібну вкладку побачила «акаунт видалено».