Читати книгу - "Уява або життя, Madlen Rivalle"

Чому вона не додумалась взяти його телефон? Ленз сиділа на ліжку, підігнувши коліна і дивилася на фото.

До кімнати зайшла мати.

Завтра я з татом поїду допомагати Томпсонам. Гаразд. Мені шкода, правда. Дякую, - дівчина навіть не поглянула в її сторону, продовжувала дивитися на фото.

Жінка сумно глянувши на доньку, мовчки вийшла. Дівчина вмостилась в ліжку, торкнулась подушки де в останній раз лежав Леві, обійнявши її гірко заплакала. Вона не помітила, як заснула, організм просто не витримував стресу.

Ленз прокинулася, знову оточена пітьмою. Не зважаючи на страх вона мовчки йшла та шукала звичне джерело світла. Стіна сама з’явилася перед нею, придивившись дівчина зрозуміла, що там хтось був. Вона почала бігти, але стіна все не наближалась.

Леві стояв на колінах, замкнений в кайданах, а Ленз ніяк не могла наблизитись до нього. Дівчина кричала, кликала його, але він не відгукнувся. Вона продовжувала бігти, поки підлога просто не зникла і Ленз не почала падати.

Вона налякано хапала повітря, коли раптово прокинулась в своїй кімнаті. На вулиці ще панувала ніч. Дівчина встала і пішла випити води. Вперше за весь час вона пам’ятала кожну деталь сну. Цей пронизливий жах та холод темного простору, стіну з кайданами. Ленз згадала всі сни, які  бачила до того, перебираючи спогади вона прозріла. Страшний моторошний голос, який тільки і хотів забрати Леві від неї. Дівчина пригадала, як в день зустрічі з хлопцем він описував темряву, в якій перебував. Те, що казала Джулія, було правдою і той демон забрав її коханого. Вона боялась знову заснути і опинитися в невідомості, але це був єдиний шанс вийти на Темряву. Леві просив її не шукати його, але якщо не діяти, вона не поверне хлопця. Ленз була готова заплатити будь-яку ціну, лише щоб він повернув Леві до неї.

Дівчина повернулась і спробувала знову заснути, але їй не вдалося. До самого ранку вона лише крутилася у ліжку. Коли сонце яскраво світило через вікно, дівчина спустилася вниз. Батьків вже не було, вони поїхали. Ленз знала лише єдину людину, якій вдалося викликати Темряву. Вона не снідавши, вийшла на задній двір, витягла мотоцикл на дорогу і поїхала до крамниці. Джулія може їй підказати правильний шлях, дівчина їхала оминаючи автомобілі та автобуси. Зупинившись на вузькій вулиці з крамничками, вона залишила транспорт біля входу. Двері були зачинені, Ленз смикала за ручку, стукала по склу, намагалась розгледіти когось всередині, але до неї так і ніхто не вийшов. Дівчина зайшла в сусідню крамничку і запитала у продавця чи не знає він, коли відкриється магазин поряд. Чоловік за прилавком повідомив, що власниця поїхала ще тиждень тому та ймовірніше не повернеться. Ленз втратила останню надію.

Дівчина поїхала додому. Якщо вона бачить Темряву лише у снах, то потрібно заснути за будь-яку ціну. По приїзду додому Ленз знайшла аптечку та снодійне. Випивши потрібно порцію, лягла у ліжко. Сон не приходив, вона дивилася у стелю і думала про Леві, якого бачила вночі.

За декілька годин нерухомого лежання дівчина заснула. І знову темрява, і знову стіна. Ленз біжить до Леві, але без результату. Вона зупинившись починає що сили кричати.

Поверни його!

Сипучий сміх лише доносився звідусіль.

Чого ти хочеш? – продовжувала вона.

Раптово стіна опинилася прямо перед нею, знесилений Леві лежав непритомний, підвішений на ланцюги. Дівчина опустилася на коліна, її рука потягнулася до нього, але хлопець просто розчинився в повітрі. Сміх Темряви знову голосно звучав, він пронизував до кісток.

Поверни його!

Підлога знову зникла під ногами. Ленз прокинулась. Крикнула щосили і вдарила кулаками по ліжку.

Дідько! – злилася вона.

Дівчина намагалася заснути декілька разів на день, але жахи повторювались раз за разом, не даючи результату та підказок. Ленз лежала на ліжку і плакала від безвиході. За вікном вже сутеніло, вона провела день в марних спробах. Дівчина нічого не з’їла за весь день, коли шлунок боляче забуркотів, спустилася на кухню. Вона сиділа в темноті і длубалася в тарілці, коли додому повернулися батьки. Тато з нею не розмовляв, можливо йому совісно перед нею. Чоловік мовчки зняв куртку і пішов до себе в кабінет. Матір підійшла до Ленз.

Як ти почуваєшся? – запитала вона. Паршиво, а як ще? Завтра зранку буде прощання з хлопцями.

Ленз лише кивнула.

Мамо… Що, сонечко? Ти ж розмовляла з мамою Теда? Я знаю, що вони їздили на упізнання. У мене дивне питання. Я слухаю. Скільки знайшли тіл? Доню… Скажи, будь ласка, це важливо для мене. Всіх трьох хлопців з гурту. Ти впевнена, що лише три? Так.

Це означало, що тіло Леві не було. Ймовірніше, що він був реальним лише завдяки годиннику. Можливо він втратив його і просто зник? Ленз знову поринула в думки.

Якщо тобі важко, ми можемо не їхати завтра. Ми поїдемо. Я поїду!