Читати книгу - "Мій бос тиран, Елісса Фенікс"

"Ти… все добре?" — несподівано запитала Аліна, наче відчуваючи, що Дмитро чимось турбований.

Дмитро поглянув на неї і усміхнувся, хоча усередині все було не так спокійно.

"Все в порядку. Просто… є деякі правила, яких я завжди дотримувався. І зараз мені важко визначити, як поступити," — відповів він.

Аліна кивнула, не зовсім розуміючи, про що йде мова. Вона не знала про його заборону щодо романів серед колег і не мала жодного уявлення про те, як сильно це питання хвилює Дмитра.

"Не переживай," — сказала вона з усмішкою, намагаючись зменшити напругу між ними. "Ми зможемо вирішити все, коли прийде час."

Дмитро зітхнув, вдячний за її підтримку. Але в глибині душі він все одно залишався нерішучим, і тепер йому потрібно було прийняти важливе рішення — чи здатен він зламати свої правила заради того, що відчуває до Аліни, або ж він продовжить тримати відстань, навіть якщо це означатиме втрату чогось важливого для себе.

Поїздка до дачі наближалася, і це був момент, коли все, що вони пережили, мало стати лише початком. Але з кожною хвилиною Дмитро відчував, що його внутрішній конфлікт набирає все більшої сили. Що буде далі?

Коли машина зупинилася перед величезним двоповерховим будинком, Аліна не могла не захопитися. Це був будинок, який вражав з першого погляду — вишуканий, просторий, з великими вікнами, через які лунала тепла, золотава світла. Чисті лінії сучасного архітектурного стилю і елегантність, що підкреслювалася зеленими зонами навколо — все це створювало враження, ніби вона потрапила в інший світ.

"Яка краса..." — прошепотіла Аліна, витріщаючись на фасад, що так гарно поєднував строгість і розкіш. Вона помітила, як величезні колони по боках головного входу підкреслювали розмір і стиль цього будинку, а навколо був величезний сад з ландшафтним дизайном. Кущі, квітники, високі дерева — все було впорядковано і доглянуте, немов зіткання природи з мистецтвом.

"Це виглядає, як щось зі старого фільму," — додала Аліна, злегка посміхаючись. Вона могла уявити собі, як тут проводять вечори за великими столами, обговорюючи важливі справи, чи організовують інші урочистості. Величезні двері відчинилися перед ними, і вона зрозуміла, що цей будинок належить не просто заможним людям. Це була оселя тих, хто мав вплив, сили і багатство.

"Ну що, ми приїхали," — зауважив Дмитро, поглядаючи на неї. Але вона, затримавши погляд на величезному будинку, почувала себе наче в казці, де все виглядає дуже досконало, але залишає враження, що з часом тут може бути більше таємниць, ніж відкритих дверей.

А, зрозуміло! Ось перероблений варіант:

Коли Дмитро та Аліна вийшли з машини, перед ними з'явилася пара, що привітно підходила до них. Чоловік, середнього віку, з розслабленим виглядом та теплою усмішкою, простягнув руку Дмитру.

— Дмитре, вітаємо! Радий, що ви змогли приїхати! — сказав він, потискаючи руку з певною енергією.

Це був Артем, їхній партнер. Він був одягнений у прості, але стильні джинси та футболку, що, здавалось, відображало його розслаблену, неформальну атмосферу. Від нього йшла невимушена харизма, а в очах — та ж сама впевненість, що допомагала йому вести успішний бізнес.

Поруч з ним стояла його дружина, Марина. Вона була у легкій літній сукні, виглядала абсолютно природно, без зайвих прикрас. Її погляд був теплим, а її посмішка відразу створювала відчуття затишку. Вона витягнула руку, щоб привітатися з Аліною, і хоча її одяг був дуже простим, не було сумнівів, що між нею та Артемом була справжня, глибока прив’язаність. Вони трималися за руки, і це виглядало дуже природно, наче два людини, які давно люблять один одного.

— Привіт! Так чудово, що ви приїхали, — сказала Марина, обмінюючись коротким поглядом з Артемом, який показав, як вони щиро раді бачити гостей. Їхня безтурботна, тепла атмосфера відразу зробила знайомство приємним і легким.

Дмитро і Аліна відповіли на привітання, і всі разом попрямували до будинку. Невимушений стиль і легка атмосфера змусили Аліни відчути себе зручно, хоча за цією спокоєм відчувалась певна таємничість, що ще залишалась поза очами.

Коли вони зайшли до будинку, атмосфера була ще більш затишною, ніж зовні. Великий двоповерховий будинок мав відкритий хол з високими стелями, через великі вікна до кімнати проникало м’яке світло вечірнього сонця. Відразу ж відчувалась невимушена елегантність інтер’єру — сучасний стиль з елементами класики, що поєднувалися з натуральними матеріалами та теплими відтінками.

Артем вів їх до вітальні, де стояли зручні дивани та низький журнальний столик, а на стінах висіли картини, що відображали подорожі по світу. Вікна на задньому дворі відкривали вид на простору терасу, де стояв великий круглий стіл, обідні стільці — усе виглядало так, ніби тут часто проводять час у колі найближчих друзів.

— Чи не хочете ви щось випити? — поцікавилася Марина, кидаючи м’який погляд на гостей.

— Час для вина і розмов, — додав Артем, вказавши на барну стійку, де стояли пляшки з різними винами.

Дмитро з Аліною відразу погодились, відчуваючи, як атмосфера цього будинку знижує напругу після всіх подій цього дня. Вони сіли за стіл і незабаром почали розмову. Артем і Марина були чудовими співрозмовниками, їхні жартівливі діалоги створювали атмосферу дружелюбності.

Артем поглянув на Дмитра і усміхнувся.

— Ну що ж, Дмитре, твій проект — це просто нещадний прорив. Ми вражені, — сказав він, піднімаючи келих. — Ти точно знаєш, як зробити правильні кроки.

— Це просто результат важкої роботи, — відповів Дмитро, посміхаючись. — Але найкраще — це те, що ми можемо працювати разом. Тож я радий, що ви підтримуєте наші зусилля.

Аліна, сидячи поруч, не могла не помітити, як легко вони з Артемом знаходять спільну мову. Погляди між ними стали теплішими, і обидва розуміли, що це більше, ніж просто бізнес-партнерство. В їхній розмові відчувалась якась гармонія, яка тримала всіх разом.