Читати книжки он-лайн » Наука, Освіта 🧪📚🧑‍🔬 » Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933

Читати книгу - "Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933"

160
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 55 56 57 ... 139
Перейти на сторінку:
шовінізму, обґрунтовує фактично потребу вийти Україні із Союзу, обґрунтовує теорію замкнутого господарства, критикує економічну політику партії в національному розрізі, проповідує боротьбу двох економік. Погляди Волобуєва не менш ворожі й чужі ленінській партії пролетаріяту, як і погляди Шумського та Хвильового. Погляди Волобуєва цілком і повнотою допомагають націоналістичній контр-революції, ллють воду на млин буржуазії, допомагають їй у боротьбі проти УСРР та СРСР[633].

Автор цього твердження не обтяжив себе працею замість голослівних звинувачень змістовно взятися за пояснення питань, що їх порушив Волобуєв.

На березневому пленумі КП(б)У, скликаному, щоб засудити більшість КПЗУ за підтримку Шумського, Каганович сам засудив Волобуєва за, як висловився генеральний секретар, «глибоко фальшиві, неправильні, шкідливі та ганебні відповіді», на питання про природу СРСР та про створення «куркульської ідеології», спрямованої на «ліквідацію монопольної торгівлі, отже, ліквідацію диктатури пролетаріату»[634]. Будь-який збіг у поглядах Волобуєва й тому, якими ці погляди виставляв Каганович, здавався випадковим.

«Більшовик України» присвятив велику частину свого випуску критиці Волобуєва. Л. Перчик заявив, що «основне в теорії радянської економіки тов. Волобуєва — це економічний націоналізм, що підкопується під єдність економіки СРСР». Крім поверхової критики Волобуєвської методології, у тексті Перчика була згадка «про наївний теоретичний „блок“ Волобуєва з троцькізмом, що його вже висвітлив був тов. Річицький» та про хибне розуміння поглядів Леніна на економічну єдність СРСР[635].

Євген Гірчак, який ніколи не розгублювався, перераховуючи ідеологічні помилки інших, уклав список зі щонайменше одинадцяти прикладів ідеологічного відступництва в працях Волобуєва. Він їх означив так:

1) Протиставлення України сьогоднішнього часу, цеб-то Радянської України — Україні, коли вона перебувала в стані колонії колишньої російської імперії. Це протиставлення робиться в такому світлі, що стан колоніяльної України є кращий за стан Радянської України.

2) Заперечення того наявного факту, що Жовтнева пролетарсько-соціялістична революція здійснила свої кличі національного визволення пригнічених націй, в першу чергу, України.

3) Обґрунтування теорії про конечність і необхідність виходу Радянської України із Союзу Радянських республік.

4) Протиставлення Радянської України иншим Республікам Союзу, в першу чергу РСФРР.

5) Обґрунтування теорії боротьби двох економік — української і російської.

6) Нерозуміння природи й сути Союзу Радянських Республік.

7) Заперечення існування української державности та економічної, політичної й культурної консолідації Радянської України.

8) Обвинувачення усієї партії ВКП(б) і КП(б)У в збоченнях та ухилах в національній політиці в бік великодержавно-російського шовінізму.

9) Розпалювання національної ворожнечі між робітниками Росії та України.

10) Збочення в бік троцькизму в питанні про будування соціялізму в одній країні.

11) Збочення в бік троцькизму в питанні про загрозу «національної обмежености»[636].

Варто звернути увагу на ці звинувачення, адже вони дуже добре розкривають те, що сприймалося в Радянському Союзі як аргумент. Насамперед, Волобуєв не стверджував, що Україні жилося краще за старого режиму, ніж на час написання його праці; він не наводив прямих порівнянь, а його цифри показували, що Україну за радянської влади трішки менше експлуатували, ніж до того, хоча ця зміна не була значною. Як-не-як Волобуєв у своїх твердженнях спирався на точні дані, а його опонент, проголошуючи, що аргумент був неприйнятним, жодним чином не спростовував його. Волобуєву також не йшлося про питання, чи надавала революція ключ до національного визволення. Він радше вимагав, щоб було визначено відмінності між різними типами колоніалізму, та говорив про вади радянської економічної політики щодо України. Як подолати спадщину колоніалізму — це було політичне питання, яке й вирішувала резолюція XII з’їзду партії про зміни в політиці, і цим непрямо було визнано, що попередня політика була невідповідною. Волобуєв не ставив під сумнів цінність рішень XII з’їзду, але стверджував: вони не засвідчили усвідомлення партійців, що Україна — не така країна, як, наприклад, Туркестан, і що її відмінність має відповідно відображатися в політиці. У кожному разі, піддавати сумніву універсальну застосовність політики XII з’їзду — не більшою мірою «не по-більшовицьки», аніж для самих більшовиків визнати на тому самому з’їзді, що попередня політика була хибною.

Право радянської України на вихід із СРСР гарантувала Конституція СРСР. Якщо є таке право, значить, має бути можливість розглянути питання про доцільність його реалізації. Право, можливість реалізації якого ніхто не може навіть розглянути, за визначенням перестає існувати як право. Волобуєв же відстоював не вихід, а просто зміну в політиці, що дала б радянській Україні контроль над її економічними ресурсами. Засудження Волобуєва за надання підґрунтя тим, хто, можливо, хотів би реалізувати це гарантоване Конституцією право, не лише показало, що це «право виходу», про яке стільки говорили, було фарсом, — а й куди краще, ніж будь-який Волобуєв, довело, що умови українського «національного визволення» були досить сумнівними. Що ж це за національне визволення таке, коли неприпустимим вважається навіть висунути пропозицію, що нація повинна контролювати власні економічні ресурси?

Волобуєв не протиставляв радянську Україну іншим республікам; він просто висунув звинувачення, що з Україною обходяться несправедливо в економічній царині, і закликав надати українцям більше контролю над їхньою власного економікою. Він протестував проти того, що від України вимагалося субсидіювати економічні проекти деінде в Радянському Союзі, — і то проекти, що не мали жодного економічного значення. Волобуєв не створював «теорії боротьби двох економік», він просто хотів, щоб вони менше залежали одна від одної та співпрацювали нарівні. Чи не було це хибним розумінням суті СРСР? Пізніше, 1931 року, Річицький подав як офіційний марксистський припис щодо гріхів колоніалізму:

комунізм знає, що об’єднання народів в єдиному світовому господарстві можливе лише на принципах взаємного довір’я і добровільної згоди, що шлях утворення добровільного об’єднання народів іде через відокремлення колоній від «єдиного» імперіялістичного «цілого», через перетворення їх на самостійні держави[637].

Це офіційне формулювання передбачало набагато більше, ніж вимоги Волобуєва. Чому ж тоді Волобуєва засудили за бачення СРСР як об’єднання різних народів, що могли б розвиватися вільно та в співпраці? Його засудження означало, що Радянський Союз міг бути лише імперією, де всі важливі рішення ухвалював центр, а національні ресурси розподілялися без згоди народу, якому вони належали. Зміст критики Гірчака в бік Волобуєва був більш руйнівним для претензій радянської влади на те, що вона нібито надає підґрунтя для національного визволення, аніж самі тези Волобуєва.

Інші пункти звинувачення Гірчака були ще безглуздішими. Волобуєв не заперечував ані факту розвитку економіки радянської України, ані її політичного та культурного поступу, лише сказав, що цей розвиток було дещо сповільнено через те, що Союз вичерпував українські ресурси. Якщо ресурси забиралися з України, — а

1 ... 55 56 57 ... 139
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933"