Читати книгу - "Таємничий острів"

людської істоти. Жодного разу не бачили вони диму, який би свідчив про те, що на острові є люди. Жодного разу не знайшли речі, зробленої рукою людини, яка жила тут у давні або недавні часи. Здавалося, острів цей ненаселений; мабуть, тут ще ніколи не бувала людина. І ось тепер через дробинку, знайдену в тілі невинного звірка, накопичилися здогади й різні висновки!

Справді, дробинка вилетіла з вогнепальної зброї, а хто ж, крім людини, міг скористатися такою зброєю?

Пенкроф поклав дробинку на стіл, і його товариші здивовано подивилися на неї. Очевидно, вони відразу уявили собі, як важливі наслідки цього, здавалося б, незначного випадку. Навіть якби вони раптом побачили щось надприродне, то не були б такі вражені.

Сайрес Сміт негайно ж висловив деякі припущення з приводу цієї дивної і несподіваної знахідки. Він узяв дробинку двома пальцями, покрутив її, помацав, потім запитав Пенкрофа:

— Чи впевнені ви, що пекарі, поранений цією дробинкою, був тримісячний?

— Ніяк не більше, містере Сайрес, — відповів Пенкроф. — Порося ссало матір, коли я знайшов його в ямі.

— Отже, — продовжував інженер, — близько трьох місяців тому на острові Лінкольна хтось вистрілив з рушниці…

— І дробинка, — додав Гедеон Спілет, — поранила, хоч і не смертельно, цю тварину.

— Важко заперечити, — продовжував Сайрес Сміт. — І ось які висновки варто зробити з усього цього: або на острові до нас хто-небудь жив, або люди висадилися тут місяців три тому, не більше. Чи своєю волею, чи проти неї вони пристали до наших берегів, або зазнали катастрофи на кораблі чи аеростаті — хто знає? Все з’ясуємо пізніше. І європейці вони або малайці, вороги наші або друзі — нам теж поки що не розгадати. Та ми й не знаємо, чи живуть вони ще на острові, чи подалися з нього. Але ці питання стосуються нас так близько, що не можна довго залишатися в невідомості.

— Сто разів, тисячу разів готовий повторити, що немає на острові Лінкольна нікого, крім нас, — вигукнув моряк, підводячись з-за столу. — Чорт забирай! Острів невеликий, і ми вже помітили б кого-небудь з його мешканців!

— Ось якби пекарі народився з дробинкою, це було б, по-моєму, чудом, — відповів журналіст.

— Якщо тільки вона не сиділа в Пенкрофа в зубі, — з найсерйознішим виглядом зауважив Наб.

— Ще чого вигадав! — жваво відгукнувся Пенкроф. — Що ж, по-твоєму, я не помітив би її цілих півроку! Та й де ж вона могла застрягти? — додав моряк, відкриваючи рота й показуючи два ряди чудових зубів. — Подивись-но гарненько, Набе, і якщо відшукаєш дупло, видирай хоч півдюжини зубів!

— Припущення Наба дійсно безглузде, — сказав Сайрес Сміт, який не міг стримати посмішки, хоч і заглибився у власні думки. — Немає сумнівів, хтось стріляв на острові з рушниці, і не більше трьох місяців тому. Але я даю голову на відсіч, що люди, які висадилися на острові, пробули тут зовсім недовго і просто обійшли його. Жили б вони тут на ту пору, коли ми обстежували острів з гори Франкліна, ми побачили б їх, а вони — нас. Можливо, буря викинула сюди когось із корабля, який зазнав аварії, лише кілька тижнів тому. Принаймні все це необхідно з’ясувати.

— По-моєму, потрібно діяти обережно, — зауважив журналіст.

— Я тієї ж думки, — відповів Сайрес Сміт, — боюся, чи не висадилися на острів малайські пірати.

— А чи не краще, містере Сайрес, — сказав моряк, — спочатку побудувати човен, а потім і вирушити на розвідку: піднімемося вгору річкою, а якщо знадобиться, вийдемо в море й обігнемо острів! Аби нас зненацька не застали.

— Слушна думка, Пенкрофе, — погодився інженер, — але чекати не можна. Адже раніше ніж за місяць човна не збудуєш…

— Справжнього човна, — відповів моряк. — Але ж нам не потрібен човен, щоб по морю плавати, а за п’ять днів, якнайбільше, я беруся спорудити пірогу — для нашої ріки вона зійде.

— За п’ять днів берешся зробити човна? — здивувався Наб.

— так, Набе, човен за індійським зразком.

— З дерева? — запитав негр із сумнівом.

— З дерева, — відповів Пенкроф, — або, точніше, з кори. Повторюю, містере Сайрес, — за п’ять днів можна це дільце обкрутити.

— Якщо за п’ять днів — згодний.

— Але відтепер нам доведеться бути насторожі, — зауважив Герберт.

— Незмінно бути насторожі, друзі, — сказав Сайрес Сміт. — І я прошу вас, не полюйте далеко від Гранітного палацу.

Обід пройшов не так весело, як хотілося Пенкрофу.

Отже, на острові живуть або ще зовсім недавно жили якісь люди. Після того як знайшли дробинку, це стало незаперечним фактом, що стривожив колоністів.

Перед сном Сайрес Сміт і Гедеон Спілет довго розмовляли про дробинку. Чи не існувало тут зв’язку з непоясненим порятунком інженера й іншими химерними явищами, що не раз їх дивували? Коли вони все обговорили, Сайрес Сміт сказав:

— Коротше кажучи, хочете знати мою думку, дорогий Спілете?

— Звичайно, Сайресе!

— Отож: ми нічого не знайдемо, як би ретельно не досліджували острів.

Наступного ж дня Пенкроф взявся за роботу. Він не збирався будувати шлюпку зі шпангоутами й обшивкою, а хотів змайструвати просту плоскодонку, щоб спокійно плавати рікою Віддяки, особливо біля її витоків, де було мілко. Зі шматків кори, з’єднаних один з одним, мало вийти легеньке суденце, — у разі потреби його можна було б перенести на руках. Пенкроф збирався зшити довгі смуги кори дерев’яними цвяхами так, щоб човен став водонепроникним.

Вимагалося вибрати дерева з гнучкою і міцною корою. Ураган, що пронісся недавно, звалив кілька хвойних дерев, вони цілком годилися для будівлі суденця. Дерева лежали на землі, і залишалося лише одне: здерти зі стовбурів кору, але інструменти в наших колоністів були такі недосконалі, що й це виявилося важким завданням. Зрештою впоралися і з цією справою.

Поки Пенкроф, не втрачаючи ні хвилини, працював під керівництвом інженера, Гедеон Спілет і Герберт теж не сиділи склавши руки. На них лежав обов’язок забезпечувати провізією всю колонію. Журналіст не міг намилуватися Гербертом, який відмінно стріляв з лука і метав списа. Юнак був відважний і холоднокровний, а ці якості можна назвати «розумною сміливістю». Обидва мисливці дотримувалися порад Сайреса Сміта і не заходили далі двох миль від Гранітного палацу. Але навіть поблизу, не заглиблюючись в лісові хащі, вони знаходили чимало агуті, кенгуру, пекарі та всілякої іншої дичини. З того часу як скінчилися холоди, звірі рідше потрапляли в пастки, зате кролячі сажі завжди були повні і могли б прогодувати всіх поселенців острова Лінкольна.

Часто під час полювання Герберт заводив розмову з Гедеоном Спілетом про дробинку і висновки, зроблені інженером; якось — було це 26 жовтня