Читати книгу - "Веселий ярмарок"

id="id147">

Микола Сингаївський

МОЯ СТІНГАЗЕТА

І тоді власні вірші я вирішив

дати в першій колонці вгорі.

Я писав так старанно і рівно,

все в квадрат шикував, як в каре.

Вранці ще Євдокія Петрівна

розставляла всі коми й тире.

От висить в коридорі — і натовп,

цілий натовп читає її.

А моя однокласниця Ната

очі — прямо у вірші мої.

АБРАМ КАЦНЕЛЬСОН

Починалося все це не з жартів,

ще тоді — в коридорі шкільнім,

чи тоді, як сидів я на парті,

правив дописи в стилі однім.

В класі був я за учня і автора,

ще не знав, що то — кома й тире.

Та зате ж виростав у редактора,

шикувався в квадрати, в каре.

Я пописував оди і вірші

і писав їх щодня до зорі.

Хай були вони трошечки гірші,

ніж читав я колись в букварі.

Я до блиску виводив їх тушшю,

хай невправні і рима, й рядок.

І втішав розхвильовану душу:

це в майбутнє упевнений крок.

Перетерпить усе стінгазета,

бо вона ж — і шкільна і моя,

тільки б мала свойого поета —

вже з надіями — наша сім'я.

Я не знав, що за мною вже натовп:

— Слава, слава поету, агей!

А моя однокласниця Ната

з мене прямо не зводить очей.

І сказав я русявенькій тишком:

— Це реальність, Наташко,— не сон.

Вірші ці із майбутньої книжки,

написав їх Абрам Кацнельсон.

Борис Старчевський

ВЕРНІТЬ ХАТИ НАЗАД

По морю білому білим качатком

Хатина плине у вечорінь.

МИХАЙЛО КАЗИДУБ

Хати, прив'язані до хмар димами,

Пливуть кудись за хмарами хати.

МИКОЛА ЛУКІВ

Пливуть хати по морю і по небу,

Пливуть в туманах, хмарах, ще й димах...

Яка нечиста сила їх жене-бо?

Михайле! Колю! Чуєте? Не треба!

Верніть хати! Верніть їх по домах!

Воно, звичайно, правди ніде діти,

Видовище цікаве, що й казать...

Але ж побійтесь бога: там же діти,

Там жіночки й діди — всі хочуть жити...

Ні! Все-таки верніть хати назад!

Павло Стороженко

ЯК ПИСАТИ СЦЕНАРІЙ МУЛЬТФІЛЬМУ-КАЗКИ

Спроба інструкції

Врешті будь-яка казка придатна для мультиплікації. На те й фольклор. У ньому все випробувано віками, все з багаторазовим запасом міцності. Отож, екранізацією більше, екранізацією менше — це на казці не позначиться.

Ось, приміром, казка про Івасика-Телесика. На сьогодні можна впевнено сказати, що Івасик — пізній син підстаркуватих батьків. Вони нічого не жаліли для єдиної дитини, Івасик ріс пустуном і певною мірою розбещеним хлопчиком.

Івасик, по-вуличному Довготелесик, цілими днями мотається на човні тихими плесами, лякаючи рибу і рибалок. Громадськість гнівно його осуджує (крупним планом). Навколо Івасика-Довготелесика і його човна гуртується компанія підлітків, які ще не вирішили, куди спрямувати своє молоде завзяття та невичерпні запаси енергії. Всі вони у джинсах. Так треба. Без джинсів не можна, не сучасно. Якісь там шаровари, штани з очкурцем — релікт на грані з елементарним несмаком.

Мати Довготелесика безмежно кохає свою дитину. Але це любов некритична, незріла. Мати не помічає, що її синок погано кермує човном, бо прогулював уроки з автосправи, не збирається кидати палити, бо не читав про шкідливість тютюну, тягнеться до браконьєрів, бо живе застарілими уявленнями про невичерпні можливості природи.

Материнські почуття виливаються в дуже суб'єктивній пісні. Всі дійові особи повинні проспівати бодай по одній пісні. Тут головне — ритм, а мелодія, слова — то справа десята.

За піснею мами можна ставити пісню рибінспектора Змійченка (в казці йому відповідає персонаж Відьми). В ній має відчуватися широка історико-географічна перспектива і наполегливість у виконанні службових обов'язків.

Івасик-Довготелесик остаточно потрапляє під вплив браконьєрів і разом з ними не чекає ласки від природи.

І тоді рибінспектор записує на магнітофонну плівку пісню Івасикової матері і прокручує її в квадраті, де хлопець винищує рибні запаси. Івасик, гадаючи, що прийшла мати і принесла йому сигарети «Мальборо», випливає на чисту воду просто в руки рибінспектора.

Вдома у Змійченка (куди Івасика запросили для складання протоколу) він знайомиться з Ладою, дочкою рибінспектора, студенткою біологічного факультету. В процесі складання протоколу вона знайомить Івасика з новітніми досягненнями в галузі охорони природи, розкриває йому очі на шкідливість куріння і на красу навколишнього середовища, подає статистику винищення річкової риби. Івасик плаче, повторюючи:

— Альбурнус, альбурнус! (Латиною — тюлька).

Між ними накреслюється лірична лінія, яка дедалі глибшає.

Лада — струнка, висока, видно з усього, добра спортсменка. В джинсах.

Івасик виправляється, дарує моторного човна інспекції (все одно б конфіскували!) і записується в Добровільне товариство охорони природи.

В останніх кадрах мультфільму рибінспектор Змійченко, його дочка Лада та Івасик сидять на березі річки і зустрічають ранкову зорю. Без вудок. На Івасиковому човні свіжий напис «Рибінспекція». Над річкою лине спів трьох природолюбів.

Фільм треба закінчити весіллям Івасика-Довготелесика і Лади Змійченко. Крики: «Гірко! Гірко!»— тут цілком виправдані.

Юрій Шаніїї

ДЕМОСФЕНАМ СУЧАСНОСТІ

Піклуйтеся про зуби повсякчас!

Плекайте їх натхненно і щоденно,

Бо буде в роті камінців у вас

Не менше, ніж було у Демосфена.

ВИДАВЕЦЬ ТА АНТИЧНІСТЬ

Античних авторів я поважаю,

Нема між них набридливих нездар,

Тут все художньо — сумнівів не маю,

А ще — не вимагають гонорар.

СУМНІВ ОРАТОРА

Марк Туллій Ціцерон! Даруй мені,

Але розкрий всю правду до кінця:

Невже на Форумі в прадавні дні

Ти промовляти міг без папірця?

ХТО Є ХТО?

Хоча зростає розумовий ценз,

Та в декого довірливість тупа є:

Вважають — виступає екстрасенс,

Насправді ж екстранонсенс виступає!

Василь Шукайло

ОПАМ'ЯТАЙСЯ, СИНУ!

Я біг по білих рушниках...

Навколо зеленіли верби,

Лунко дзвонили зозулі.

Я біг по білих рушниках,

Що мати виткала на світлу долю...

КИРИЛО КУРАШКЕВИЧ

Я біг по білих рушниках.

За мною верби золотіли,

Коти ховались по кущах

Й зозулі врізнобіч летіли.

Я біг по білих рушниках,

І сонце вслід мені сміялось.

«Отямся, сину! Ти ж — в літах!—

Старенька мати побивалась.—

Навіщо топчеш рушники?

Та он же поряд є доріжка!..»

Було старенькій невтямки,

Що хочу я догнать Малишка.

Василь Шукайло

НЕ ТА ОСВІТА

Як сніг на голову, на мене впало щастя.

А щастя — що воно? Це, мо', той самий сніг?

Хай скажуть мудраки,