Читати книгу - "Тварина, обдарована розумом"

Ж. Які тварини?

Бі. Акули й касатки.

Фа. Акула вбила матір Бі.

Ж. А ви, Бі, що робили?

Фа. Ви хотіли сказати, у ту мить?

Ж. Фа, дайте відповісти Бі.

Фа. Так, звичайно, даруйте, пане. (Сміх).

Ж. Бі, чи можете відповісти?

Бі. Мені нічого не лишалося, як утекти. Бо то тільки великі дельфіни відганяють акул. Ж. Фа зміг би забити акулу?

Бі. Не знаю.

Фа. Подайте мені її, тоді побачите. (Сміх).

Ж. Бі, що ви думаєте про акул?

Бі (схвильовано). Це погана тварина, в неї огидна шкіра. Акула дурна й підла.

Ж. Ви сказали, що в неї огидна шкіра. Чому?

Бі. Ми гладенькі й ніжні. Акула шерехувата. Коли її шкіра доторкається до нашої, то дряпає.

Ж. Фа, а ваша мати ще жива?

Фа. Моя мати — це Па. (Сміх).

Ж. Я запитую у вас не про тата, а про матір.

Фа. Я відповів, моя мати — це Па.

Проф. Севілла. Я хочу пояснити: дельфін вважає за матір першу-ліпшу особу, що її він побачить біля себе після народження. Отже, для Фа я є матір’ю. (Сміх). Щоб зберегти людський звичай, я навчив його називати себе Па.

Ж. Містере Севілла, я чув, що дельфін називає когось із вашого загону «Ма». Хто ж Ма?

Проф. Севілла. Моя асистентка й співробітниця Арлетта Лафей.

Ж. Нічого не розумію. Крго з вас двох Фа вважає за матір, вас чи міс Лафей?

Проф. Севілла. Обох. (Сміх). Мушу пояснити, що дельфін найчастіше має двох матерів. Справжню матір і матір-повитуху.

Ж. У такому разі, хто є справжньою матір’ю, ви чи міс Лафей?

Проф. Севілла. Ваше запитання тільки на перший погляд здається абсурдним. Оскільки я давав йому соску, в перші тижні його життя, гадаю, що я і є його справжньою матір’ю, а міс Лафей — мати-повитуха.

Ж. Чи не могла б міс Лафей підвестися, щоб ми її побачили?

(Арлетта Лафей встає й обертається до публіки. Її поява викликає жвавий шепіт. Спалахують блискавки фотоапаратів).

Ж. Міс Лафей, у вас французьке прізвище, ви француженка?

Арлетта. Ні, я американка. Але моя родина походить із Квебеку.

Ж. Що ви думаєте про генерала де Голля?

Ж. Чи одягаєтесь ви так, як одягаються в Парижі?

Ж. Не хотіли б ви зніматися в кіно?

Ж. Хто ваш улюблений актор?

Ж. Чи умієте готувати французькі страви?

Арлетта. Я не француженка. Чому я маю вміти готувати французькі страви?

Ж. Міс Лафей, чи можу я називати вас Ма?

Арлетта. Прошу, коли вважаєте, що достатньо молоді для цього. (Сміх).

Ж. Ма, чи На не має наміру одружитися з вами?

Арлетта. Професор Севілла не робив мені ніяких пропозицій з цього приводу.

Ж. А коли він зробить, що тоді?

Арлетта. Почекаю, доки він зробить, тоді вже й вирішуватиму.

Лоррімер. Панове, я розумію й поділяю ваші симпатії до міс Лафей, але дозвольте нагадати, ви прийшли сюди, щоб брати інтерв’ю в дельфінів. (Сміх).

Ж. Фа, вважаєте за честь розмовляти людською мовою?

Фа. Не розумію слова «честь».

Проф. Севілла. Дозвольте замість вас поставити це запитання.

Ж. Прошу.

Проф. Севілла. Фа, ти пишаєшся тим, що розмовляєш з людьми?

Фа. Так.

Ж. Чому?

Фа. Я багато працював, щоб навчитися.

Ж. А чому ви так багато працювали?

Фа. Щоб бачити Бі й вдовольнити Па.

Ж. Чи є в тварин мова?

Фа. В дельфінів є. Я не знаю, чи інші тварини в морі розмовляють. Я їх не розумію.

Ж. Відтоді, як ви почали розмовляти англійською, вважаєте себе за розумну істоту?

Фа. Я і раніш був розумною істотою.

Ж. Однак ви не вміли цього довести.

Фа. Я не міг нього довести більш переконливо.

Ж. Тепер, коли ви вже розмовляєте, вважаєте себе дельфіном чи людиною?

Фа. Я — дельфін.

Ж. Кажуть, що дельфіни дружелюбні з людьми. Фа, це правда? Любите ви людей?

Фа. Еге ж, дуже. (Повторює натхненно). Дуже!

Ж. Чому?

Фа. Вони добрі, гладенькі, мають руки й уміють виробляти різні речі.

Ж. Ви хотіли б мати руки?

Фа. Так, дуже.

Ж. Навіщо?

Фа. Щоб гладити людей. (Сміх).

(Цієї миті вибухнув інцидент, який приніс журналістам вдоволення й додатковий матеріал. Один з них, на ймення В.С.Дембі, рудий і огрядний, що репрезентував якусь газету з штату Джорджія, гнівно підвівся й несамовито заволав, звертаючись до аудиторії.

Дембі. Досить жартів! Вони мені не до смаку, і я їх більше не можу терпіти. Не хочу більше мовчати й потурати огидному шахрайству! Ніколи не повірю, що риба здатна розмовляти англійською, як християнин, недоречно жартувати й казати, що хоче нас гладити! Яке безчестя! Ось побачите, зараз цей дельфін попросить руки в доньки пана Лоррімера… (Сміх). Ви можете сміятися, а щодо мене, то скажу, це мені набридло. Я обурений, що їхав аж на Флориду, аби пошитися тут у дурні. Безумовно, що Семілла — черевомовець. То він говорить із самого початку, а не його риба! (Сміх і галас).

Проф. Севілла. Дозвольте мені уточнити. По-перше, моє прізвище — Севілла, а не Семілла. По-друге, я не черевомовець. По-третє, Фа не